«Чому Олександр за життя не був Нєвським?», або Ноуковий скрі№1

Автор: | 29.05.2017 23:23

«Чому Олександр за життя не був Нєвським?»

Питає нас кись шкільний відмінник, що начитався дурної вікіпедії поза навчанням.

Відповідає історичний підрозділ Катедри.

Справа в тому, що ярл Біргер Магнуссон був родичем (чоловіком кілька-родної небіжки Олександра), та його формальним сеньором, себто «старшим братом». Приплив він до гирла Нєви за «страндхуггом», який до XIII сторіччя з примусового обов’язку бондів-землевласників годувати вікінгів-мореходів під час відпочинку на березі перетворився на формальну зустріч з частуванням та підтвержденням родинних та феодальних відносин.

Прибув ярл до родичів, як водиться між своїми, без великого війска, з ближньою дружиною — це вже потім в байках царських та імперських російських казкарів вона перетвориться в «сто тисяч мілліонав бізумних бєрсєркав», тому не кинувся з вікінговою люттю тріщити та грабувати побережжя, що кожен швед вміє генетично, а напнув намети у безлюдному, добре відомому обом ярлам-князям місці, й навіть не виставив охорону. Вікінгі можуть бути які завгодно, але не дурні — особливо при потребі заголити берег у віку («вік» — то є грабіжницький похід), роблять це, як то кажуть, «до дерну».

Але Олександр, тоді ще не Нєвськй, а просто Ярославич, вже остаточно вирішився з розворотом вектору політики в напрямку азійскої орди. Тому, дочекавшись коли кум засне, вночі атакував його табір. Бо вдень було «нівдобна, і как-та ссишна», як тераз кажуть на Росії.

«Вєлікая бітва» була більше схожа на селянську бійку, бо втрати з обох сторін сягали десятки-сотні людей, не вважаючи подряпаних, як і сам ярл — й це при «тисічах бірсєркав». Коли шведи оговтались — вони судячи по всьому, накидали місцевим хуліганам по зубах. Після чого хулігани, згідно татівським звичаям, розчинилися в темних хащах.

Тому що казки, злеплені на колінах при Йвані Лютому триста років по тому, про «бітва длілася вєсь день да следующей ночі» аж ніяк не пояснють відсутність полонених. Мертві — то дідько з ними, помирати — справа для вікінгів звичайна, але полонені, особливо знатні (а до родичів «басяков» не брали, а їхали з поштом) ся викупляли за грубі гроші, що скаредні свени завжди ретельно записували. Але ніякіх письмових свідчень про це в шведів немає — наче б то й не було ніякої «вєлікай бітви».

Чому Олександр відпустив решту «пабіждьонних» — мекнути щось розумне московські казкарі не спромоглися, тому допущення казкарів різняться в межах від «па ніпанятнай прічіне» до «праявіл рицарское снісхажденіє». Перше місце за дебільністю займає версія «ні хател праливать кровь русскіх воєнов». Це майже так притаманно руському князю, ставленому на Залішанщині — берегти своє космате бидло — як вовку властиво їсти траву.

Позаяк залишатися на привітньому березі свеї сенсу вже не бачили, бо з братерськими обіймами та гучною вечіркою все стало досконало зрозуміло, то погрузилися на свої човни, й попливли додому, перетворивши тим бійку на «вєлікую пабєду русскіх». До того ж ще якесь мудило підрубало під час бійки намет самого Біргера, шо для росіян остаточно закріпило статус «пабєдітелей», та стало самою визначною переможною акцією-символом аж до моменту підняття прапору над Рейхстагом, у якому замість Злого Гітлера було виявлено: «самая заурядная контора – медицинский архив, который вынужден был делить жилплощадь с госпиталем, родильным отделением клиники «Шарите» и детским садиком.»

Після цього Олександр остаточно завоював у Європі репутацію зрадника та клятвопорушника у законному сенсі, та братовбивці у родинному — власне всі риси сучасного московита. Хоча Біргер Магнуссон пережив свого пришелепкуватого родича на три роки, та ще й заклав майбутню столицю Швеції — Стокгольм. Європа плюнула в сторону Сходу, розтерла та й забула.

А Олександр обрав шлях цілування татарської сраки в обмін за «ярлик на княженіє». Коли цілував недостатньо старанно — то татари погорожували канчуками, й тоді Олександр тікав до тої самої Швеції, де вже й не пам“ятали про «вєлікую пабєду над швєдскімі акупантамі», а мо й навіть про цю пабєду не чули.

Одного разу татарська срака виявилась отруєною, та Олександр помер, повертаючись з Орди.

Тому «Нєвським» він ся звати за життя не любив, бо то була ганебна «пагрємуха», що нагадувала про зраду та напад на родича. Й звертатися до князя «пан Нєвский» було майже те саме, що іменувати у обличчя Йвана IV Лютого «Йван Синовбивця», а Олександра III Романова — «Сашка-Алкаголік». І за таке вітання можно було накласти дурною головою.

Інших перемог, окрім іграшкового «Лєдоваго Пабоіща» (в перекладі на мову — «Кригове Пазоріще») у Олександра не було, тай саме воно під великим питанням, а якщо й були — то він сам за них не знав, докі їх не відкрили для людства та російства переписувачі історії у XVI-XX сторіччах.

Тому довелося йому увійти до історії під брудним іменем «Нєвськаго», бо до часів казкарів-переписувачів сморід від тієї паскудної справи трохи розвіявся, а ніц ліпшого та величнішого вони у життєпису князя не знайшли.

«Чому Олександр за життя не був Нєвським?», або Ноуковий скрі№1: 16 комментариев

  1. yaskapets

    Суть княжения при Невском была не в защите русских людей и церкви , а в оказании услуг Орде в сборе налогов, «ясира» в том числе и с церкви. Святость была присвоена за ярлык освобождавший попов от прямого налога. До этого попы платили напрямую и Сашке как месной крыше. После хорошего прогиба перед Ханом поповский взнос в ханский общак вошел в общую кассу , а свою долю Невский взял с пацанов уважением — пропуском в Царство Небесное и в человеческой доле дани, образованных монашек , умевших читать Святое Писание , заменили на девок смердов. Невский первый систематизировал сбор налогов и ввел подушные ведомости с целью обоснования перед Ханом количества возможностей налогообложения. То есть юридически узаконил прикрепление смердов к земле и как результат ввел на Руси много-вековое рабство, отмененное в 1954 году Хрущевым, который выдал крестьянам первые паспорта. Это было необходимо для его проектов по индустриализации страны. Нужно было создать касту новых бурлаков — бичей для работы на всяких «целинах» и «БАМах» , до него это делали катаржане и всякие «враги народа» . Брежнев потом попытался «закрутить гайки» , ввел прописку , регистрацию и учет всего, отменил свободную продажу охотничьего оружия , придавил кооперацию , артели и ввел лимиты в учебных заведениях и государственных организациях по национальному признаку и происхождению. Помню в 70-х заставляли регистрировать велосипеды и вешать на них жестянки с номером.

    1. yaskapets

      Кстати о рабах и мертвых душах — у меня на ФБ за этот год 4 месячный бан за слово «кацапы» — ну я по приколу им отправил 15 жалоб на слово «хохол» , результатов конечно ноль — модераторы махровые ватники , та и хрен с ними , козлы и козлы обычные. Так вот я о чем , у меня было в друзьях 3 тысячи людей из которых 2500 примерно иностранные оружейники в основном кнайфоманы (ножеделы). Я оружейник , профи . Анализ жалоб вывел такую информацию — в друзьях сидит какая то сука , которая анализирует все что я пишу и барабанит модерам шо пьяный заяц с брендовой батарейкой в жопе! Я провел дезинфекцию и удалил всех кого я не знаю лично и в ком не уверен. И о чудо! В списке несколько дасятков друзей , а в общем количестве до 2-х сотен! Невидимых , без имен и фотографий , каких то неизвестных личностей которые имеют доступ к тому к чему я их допускать абсолютно не хочу! Кто эти люди? Как их выкинуть нахуй? Как их хотя бы увидеть? Может там моя первая забытая любовь или лично Владимир Владимирович? Как это узнать — кто знает?

  2. Hazar_Back

    Дуже добре.
    Щодо свенiв, выбачаючись за московську говiрку:
    «Невская битва (1240) и Ледовое побоище (1242) были лишь двумя эпизодами в истории сложных отношений между Тевтонским орденом, Новгородом, Псковом, Литвой, Польшей и Швецией. Цели шведов и ордена, пытавшихся обратить в католичество языческие племена куршей, ливов, эстов, земгалов и утвердиться на их землях, сталкивались с интересами Пскова и Новгорода, которые собирали там дань и торговали. На стороне Новгорода выступал князь Александр. Вооруженные конфликты происходили и после 1242 года: так, в 1253-м немцы сожгли псковский посад. Были примеры и дружественного общения. В 1231 году именно немцы спасли новгородцев от голода, «прибегоша с житом и мукою». Окончательную победу над Тевтонским орденом в Грюнвальдской битве в 1410 году одержало объединенное польско-литовское войско, в составе которого упомянуты и смоленские отряды.»
    «В «Саге о Хаконе Хаконарсоне», написанной Стурлой Тордарсоном в 1264–1265 годах, есть рассказ о том, как к норвежскому королю Хакону Старому в Тронхейм прибыли послы от конунга Александра из Хольмгарда, то есть от новгородского князя Александра Ярославича. Основной целью посольства было прекратить нападения норвежских сборщиков дани на карел в Финнмарке, так как упомянутые карелы платили дань Новгороду. Другой целью посольства было увидеть дочь короля по имени Кристин и поинтересоваться, не хочет ли он отдать ее в жены сыну Александра. Однако до свадьбы дело так и не дошло.»
    Зкопiпастено з http://www.vokrugsveta.ru/article/257819/
    також цiкава iнфа
    https://scisne.net/a-1796

    1. Горький Лук Автор записи

      Получил твой кладенец. Чуть не офигел.

      От это вещуга, можно голову снести, если умеючи. Только кидать его в мишень вообще никак нельзя — при такой массе клинка при малейшем перекосе жало у любой стали деформируется. Разве что в мясо можно — просто кусок вырвет, как стаффордшир из жопы. А если прямо войдет — то это по рукоять.

      Жесть. Спасибо. Давно хотел тяжелый нож с перфорированным лезвием, даже ковать на заказ собирался.

      Касательно сложных отношений шведов и новгородцев — в 1187 году новгородцы сожгли шведскую Сигтуну и убили архиепископа. При этом сильно не комплексовали насчет «твоя земля — моя земля».

      Российские историки говорить об этом не любят, но в тогдашних реалиях именно Новгород занимался агрессивной экспансией на территории исконно свейской подданной чухны, территории «финской дани», регулярно подбивая ее на бунты и участвуя в роли «ихтамнетов». А иногда и открыто выступали, как с той же Сигтуной. Что з себя представляли тогдашние новгородцы можно легко узнать, погуглив по слову «ушкуйники», или ознакомившись с легендарной личностью Васьки Буслаева.

      Иногда шведы в ответку устраивали карательные походы, и тогда «бедные русские люди» плакали от жестокости заморских «варангов», что не мешало русским князьям спокойно тикать в Швецию при шухере, а также подбирать там жен или выдавать в Швецию дочерей.

      История с Биргером вообще шита белыми нитками. Представить себе, чтобы береговые рейдеры, специалисты по блицкригу, хит-н-рану, высадились на берег, вывалили жопу и начали дожидаться подхода князя с дружиной, могли только сказочники времен Ивана Грозного, не имевшие доступа к шведским документам, и уже нихуя не представлявшие себе КАК воевали норманны триста лет назад. Кстати, викинги уже брали Новгород, причем именно так — быстро высадились, разбежались, и пока местные продирали глаза, уже захватили городской детинец с припасами и окопались там. Все, пиздец, шах и мат. Крепость внутри крепости.

      Если бы ивановским попам дали время еще понавыдумывать — то стопудово у викингов появились бы пищали и кавалерия.

      1. Hazar_Back

        По поводу кладенца — были опасения, что метательные ножи таможня не пропустит да и канал (Нова Пошта) поначалу меня засношал непонятками. А так — мачете, садовый инструмент. Теперь канал освоен, далi буде, только в описании для таможни напишу «приспособление для письма», типа для вскрывания писем.
        С историей, как заметил в свое время Монтескье, та же проблема, что и с театром (люди ищут в театре жизни, а в жизни — театр) — её пишут не для науки, а для самоутверждения. Поэтому умный француз и утверждал, что истории «просто так» не бывает, а есть геополитическая (она же имперская), племенная (она же национальная», и партийная (т.е. подтасованная под нужный расклад). Не хочу касаться скользкой темы с Библией-Торой, которую скомпоновали в свое время с чисто политической целью дать народу Иудеи «государственную идею» (пардон за почти тавтологию). Так что «ивановские попы» и здесь не оригинальны.

Добавить комментарий