Разные

Автор: | 04.09.2017 22:03

Разница между украинским и российским солдатом очень простая.

Российский солдат укрывает свои патчи и шевроны перед тем, как начать убивать и грабить в чужой стране.

Украинский — перед тем, как купить банку пива в киоске на своей же улице.

Разные: 1 комментарий

  1. jonathan-simba

    Как в том анекдоте, «разница колоссальная!» Хотя, разумеется, это — не вся разница. Для затравочки:

    «Аж ось де узявся салдат, та вже справжнiй салдат i живiсiнький, от як ми з вами. Ходить вiн по базару, визира, визира… i вже один рушничок у молодички з купи i вчистив i у кишеню запакував; стягйув у чугуївської перекупки бумажну хустку, таку, що гривень шiсть стоїть, вiдрiзав з воза i вiнок цибулi i зараз за пiвцiни й продав, та усе так хитро та мудро зробив, що нi жоден хазяїн i незчувсь. Далi прийшов, де грушi продають, бачить, що при возах самi хлопцi, та й тi роти пороззявляли i дивляться на ведмедiв. Вiн таки й положив руку на мiшок — нiхто не баче; потягнув його до себе — нiхто не баче; положив гарненько на плече — нiхто не баче… та, не озираючись, i чкурнув, куди йому треба! Аж ось кинулось хазяйство, бачать, що москаль безспрося узяв повнiсiнький мiшок груш та й преть його, мов своє, разом гукнули на нього та й побiгли за ним у догоню. Не хитрий же й москаль! Чим би навтiкача, а вiн iде собi любенько, мiшок з грушами несе та й мугиче собi пiд нiс пiсеньку. А тут його за мiшок — сiп! — «Нащо ти грушi узяв? сякий, такий сину!» -питаються його ув один голос. Стоїть, сердека, очi вивалив, мов баран, далi озирнувсь та й каже: «Нєшта то вашi грушi-ста?» — «Адже ж не чиї, як нашi». А вiн як крикне на них: «Ах ви, хахли безмозглiї…» (а зараз лаятись! що б то перше розпитати та тогдi б вже лаявсь, скiльки хотiв). «А зачим ви, — каже, — менi тагда не сказали, как я з воза мiшок узяв?» — та до них з пенею: «Ви, — каже, — зiваєте по старанам, а я вот нiс-нiс, да вота как умарился, да амуницю патьор. Вот, виш, мундер запачкал! Давай сюда деньги на вичистку». Наше хазяйство щоб то i сюди i туди, так де ж! нi приступу, та ще й лає. А далi ухватив за комiр i тягне i кричить: «Давайте на вичистку та за праходку: я казьонний мундєр патьор i сапоги таптал, давай та i толькаi» Нашi нi вiдхрестяться, нi вiдмоляться: «Цур тобi, — кажуть, — батечку! здiлай милость, господа служба, озьми собi i грушi з мiшком, тiльки цур тобi! вiдчепись i пусти!» Так де! Так реп’яхом i узявсь i каже: «Мине чужово не нада; не хачу ваших груш, а подай майо!..» Що тут на свтi робити? Iще таки подумали сяк-так, щоб вивернутись: хотiли iти до волосного правленiя, так москаль не тiї спiва: «Вон моя команда! — та й показує на салдацький патрет, — пайдьом iк ньому». Нашi бачать, що непереливки, страшно! Кинули йому п’ятиалтинного — так нi: веди до ятки, постав за проходку кварту водки. Нiчого робити, поставили, аби б вiдчепивсь та не вiв до салдата, що з оружжем стоїть. Як же опiсля розслухали та роздивились i вгадали, що то салдат мальований, так аж об поли вдарили руками та — фiть, фiть! — посвистали та й пiшли до возiв. А Кузьма Трохимович у своїй ятцi смiявсь-смiявсь, що аж качається, а далi каже: «Ох!» — та й сiв, зложивши руки, приглядатись, що ще буде за кумедiя.»

    Г. Квітка-Основ’яненко «Салдацький партрет»

Добавить комментарий