Ваєнна лінгвістика, або Марсільєза

Автор | 01.11.2018 12:18

– От скажіть мені, – питає комбат, – Марсєльєза, то мальчік чі дєвачка?

– То пісня.

– Та я знаю шо пісня. Але якшо позивний, і по голосу з радєйкі ніпанятна? А поїхати подивитись не можу, бо то придане подразділєніє? От як з ним розмовлять? Як з мальчіком, чі як з дєвачкой?

– Та може студент кись, дохуя вумний. Я так думаю, шо Марсєльєза — то мальчік.

– Тут вапще бардак з цими позивними. Поназивають себе якшопопало, потім хуй вимовиш. От той мінамьотчік, як йо, Хрякін…

– Кракєн.

– Та який з нього нахуй кракєн, шіссять пять кілограм в берцях. Він навіть на хрякіна не тягне. А голос, дідько, як в Кобзона, аж рука до пістолету тягнеться. Нє, треба кось позивні упорядочіть. Бо ніззя так. Хтось себе обере позивний «Підарас», і шо я буду казати? «Камбат викликає підараса»? Шоб усі сепари обісцялися?

Солдатня сидить та понімає.

-Ну, по перше, ніхуя вони не почують, бо связь шифрована, – рєшитєльно мове связний.

– А свої?

– Так, то не добре. – погоджується зв“язківець. – Але от напрімєр «Камбат викликає Анаконду» – то теж трохи юмарістіческа передача по радіо.

– Анаконда моя жінка, – похмуро каже комбат. – А кожна жінка трохи анаконда. Дай боже, шоб не гадюка. А тім болєє, якшо вона офіцер ВСУ. І вся армія понімає. А от позивний «Сотона» – то вже перебор. Не можу я сатану по радіо викликати, бо є християнин.

Солдатня сидить та понімає глибше.

– Тре вам якісь нормальні позивні. От в тебе який?

– Горькій. Вапще-то я Лук. Але сказали що Лук не можна, тому шо в радєйке воно як «бум», тре слово не менш як з двух складів. Тому Горькій.

– От бачите? Нормальний в чєлавєка позивний. А не то шо он той бхагаван шрі кхваласара, тому шо він будіст. Бо докі то вимовиш, то ротація скінчиться. Як будіст – то їхай в Тібет, а не в Широкіне. Кароче. Шоб усі взяли книжки в бібліатеци та пошукали собі нормальні позивні. Тіпа Атос, Портос, Боромір, які там ще єть мушкітьори.

Солдантя мрачніє.

– А от скажіть, пане комбате, – вкрадчиво питає связіст. – Ніззя чи паролі теж помінять? Бо коли були цифри, то було нормально. А коли зробили міста — то виходить чортішо. Була пара «Жлобин» вігдук «Авдєєвка». І мене питають на нациковом блокпосту — куди? Я так похмуро «В Жлобин. А ви?» А вон стісняються, і кажуть «А ми в Авдєєвку». А я питаю – «А коли?»

Солдатня ржот шо дікіє сабакі фламінго. Бо де націкі, та де Авдієвка. В батальоні настає помутненіє рассудків.

– От хто вас нахуй связь в армії вигадав? – з досадою каже комбат. – Ніхуя з вас сенсу. Тіко крітіка та відключення електроенергії Ну шо, а є конструктивні пропозиції?

– Є! – кажу я. – Давайте паролі робити німецькою. Наприклад, слово «Зеенсвюрдіхькайт» відгук «Лебенсміттельгешефт». Ні одін сєпар не допетрає. Чіснок!

Солдатня зблідає.

– А ну, – тихо каже комбат, – скаж то страшне ще раз. Бо я англійску вчив.

– «Зеенсвюрдіхькайт», відгук «Лебенсміттельгешефт»!

– А ну на паперу напиши.

Я шкрябаю.

– Не, – сумно каже комбат, роздивляючись папер. – І не тому шо нас знові фашізьмом докоряти будуть. А то шо ніхто ніхт на блокпосту це не вимовить. Це отдєльно трєнірувацця треба.

Нехай вже буде Марсєльєза та Жлобин.

Солдатня з полегшенням видихає.

Категорія: Без категорії

Залишити відповідь