– Виходь, курво! – ревонув Геракл в лаз печери та постукав рукояттю меча о каміння. – Я тебе таки ушатаю. На шо хочеш отвічаю.
– Па галавє сєбє пастучі. Ти знаєш шо накоїв? – донісся у відповідь рик з печери. – Ти шо, не знав шо у гідри замість однієі голови вироста дві, якшо відрубатиі? В мене блять девять голів було, а зараз шось біля ста двадцяти. Я тут сиджу, поворушитись не можу, головами в стелю впираюсь. Хата, як в гадюшнику. Як я тобі вийду? Через камін, як сантаклаус? Вовшебним чином?
Геракл пожував бороду.
– Це ще токо початок проблєм, – знову заговорило з печери. – Як я цю орду голів годувати буду? Ти знаєш який прожиточний мінімум в Греції?
– Та мені похуй мінімум, я син бога, – надмєнно відповів Геракл.
– Шо, сам Іісус???
– Та нє, – чомусь знітився Геракл. – В мене Зєвс батько.
– То ти не божий син, а божествєнний. А то втора катігорія. Ну й шо будемо далі робити?
– Біз панятія, – чесно відповів Геракл. – Мені треба залік по подвигам здать. От, у зачьоткє є пункт «лернейска гідра».
– Лернейський, а не лернейска.
– В смислі? Ти шо, мальчік? – здивувався Геракл. – В сенсі — пацан?
– А ти шо, спрашував мене? Блять, якшо я кось звідси вилізу — тобі пизда, Геракл, хоч би хто тобі був папа, хоч Зєвс, хоч начальник митниці. Атвічаю. Теж на шо хочеш.
Геракл сів біля лазу та замислився.
– Слухай, а якшо культі припалювати, коли голову відрубаєш, може вона знову не виросте? – запропонував герой. – В мене тут помогайло є, Іолай, небіж. То я буду рубати, а він дєзінфіцірувать. Ти по одній голові висовуй з печери, то може вийде, га?
– Та хуй його зна… – невпевнено відповіла печера. – Давай спробуємо. А шо робить? Сидіти тут до скону? Зараз, пошукаю голову що ближче до входу. Гадство, ледве ся розпутав…
– Йолайчику, тащі спічкі! – заволав Геракл, здіймаючи меча.
З лазу печери випнулась страшна зміяча голова на гнучкій шиї та з підозрою подивилась на Геракла.
– Давай, поєхалі, – сказала голова. – Син бажествєнний. Тіко шоб акуратно. Як в барбєршопі.
Геракл хряснув мечем по шиї, а Іолай миттєво припік зріз.
– А-а-а! – страшно заревла печера. – Та ти охуєв вапще! Больна жеж!
– Терпи. – повчально сказав Геракл. – Давай другу голову.
– Та пішов ти нахуй! Сам дурні наробив, а терпіть мені! Прутня собі відрубай та припечи. І потерпиш.
– Не матюкайся, – суворо відповів Геракл в печеру. – Тут діти. Йолайчику, піди побігай десь, мені з гідром тре поговорити як мущіна з мущіной.
Деякий час гідр з Гераклом мовчали.
– Ну й шо будемо робити? – спитав герой.
– Скудов мені знати. В мене вже мігрєнь від тебе в двадцяти головах одноврємєнно. Треба думати перед тім як рубати.
– Слухай, а може ти сракою вперед з печері вилізеш? – з надією спросив Геракл.
– Ага, січас. І з вазіліном.
– Та я не в тому сенсі…
– Та ладно. Знаємо ми вас, грєков.
Геракл зітхнув, сховав меча та почав запихувать відрубану гідрову голову в торбу.
– Йолайчику. Йдемо звідси. Ну шо тобі сказать, подвіг, чесно кажучи вийшов так собі. Не альо. Бувають в жизні пасмурниє дні. От, голову покажемо, може зарахують. Ну а шо ти тут зробиш? Тут пірфоратор треба, шоб до того чудовіща ся добрати. Пішли, пішли…
– Стаять!.. – страшно заревла печера на сто двадцять голосів, шо хор Алєксандрова. – Бицця будемо! Сука, ну я колись жеж вилізу, я тебе знайду… Голодати буду шоб пахудєть! Син Зєвса, я вже адрес твій знаю!
– Пішли, пішли, пішли, Іолайчику… – пробурмотів Геракл, поспішно переходячі на біг. – Всьо, подвіг закончівся. Нема що нам тут робити. Бач, засіла тварюка в хаті та не вилазе. Та ще й ми у всьом винуваті…
Томушо перед тим як рубати, таки треба спочатку чіртьож мати, або як кажуть в Полтаві – «креслення». Та Тактіческій План — вже не знаю, як то в Полтаві зветься.
