Дві стрели вп“ялися в землю, Одісей з Діомедом миттю впали на грунт та на сраках з“єхали до низу яру. За ними гучно гупнуся Аякс-Великий, шо міг би розколоти дупом Оссу з Пеліоном до купи.
– Парфяни кляти! – сказав Діомед. – Не, ну ти бачив, Лаєртичу? Вчора ж домовилися, ніяких обштрелів. Бухі вони, чішолі? Ну от хто так робе? А коли б влучили?
– А ну стій, Тідєіч, – сказав Одісей. – Тобто леж. Кєсь дивні парфіяни. Дві стрели мимо, коли сьо було? Ньо, то може прєдупредітельній вистріл. Ти давай на лівий схил, а Аякс на правий. Я поки смикну стрілу та подвимо по стрілогилотеці. Тіко ся не висовуйте, й постягуйте ці дурні шоломи з пір“ям два метри до неба. Я казав, шо буде горе з того пір“я, коли снайпер працює. Чом не можно нармальну каску носити? Еліта всрата, басілевси богоравні.
– Я сцяти хочу, – похмуро ззаду сказав Аякс. – Пиву чорам впив багато.
– Чим то добре?
– Хчеш сцяти, значить живий. Потерпиш, не в гімнасію. Так, на щот три рвемо. Раз-два…
– Стій.
– Та шо таке апять, Хітрамудрий? Там стій, тут стій…
– Є лепший варіянт. Шолом пітуховий свій дай. Та списа. Шось не до вподоби мені сі парфьяни. Ніколи такого не було, шоб вони брехали, як гроші вже взяли.
Одісей нап“ялив шолом з курячим хвостом на списа, обережно здійняв його над бруствером. Миттю по касці зрикошетило ще дві стріли, затім ще дві. П“ята пробила дерево списа нашкрізь та задеренчала. Одісей похилив списа, переламав та витяг стрілу й покрутив її в руках. Затим передав Діомеду.
– Бач пі“ря? Червоно-біле. Це не парфи. Щось новесеньке до нас завітало.
Диомед роздивив уламок, спробував перстом жало, засичав крізь зуби, та зализнув язиком порізану в крв м“якіть пальця.
– А ти шо скажеш, Аяксе? – велетень прийняв паличку з гостряком, подивився на неї таком-сяком понюшив оперення та чхнув.
– Бабом тхне.
– То в тебе вуса бабом тхнуть. Бо знаємо де сю ніч ті вонзи були… Тихо, тихо, спакойно, Аяксе, йобічіский силач. М“ пожартував… Шо робимо, друже Діомеде? Притисли нас. Через яр с пологого схилу не вийдемо, на полі перештрелять як качок. Навіть розбіжтись не вийде. Бач, їх там ціла група, по півдесятку за раз пуляють. От, срань аїдова, вскочили, ге?
– Викликай мангрупу через портативного гермеса, Лаєртичу. Твори молитву, щоб Агамемнон почув. Най кось витягають нас звітсюде. Все буде добре, не сцать, пацани.
– Не буде добре, як не сцать, – пробурмотів Аякс. – Бо дуже хочу.
– Так сци вже, – крізь зуби відповів Одисей, розпалючи похідню жарівню коло ляльки-гермеса для встановлення зв“язку з базою через молитву.
– Кось?
– Кось знаєш! Трисять сім років чоловіку, доросла людина, герой Елади, басилей Саламіну, олімпіонік! Я м шо, сцяти тебе буду вчити? Мо тобі ще пріапа потримати?
– Так стати в зріст ж не можно! Штелять парафійці нафік. Я, як баба не можу . Що люде скажуть, що Теламонід сидячи перед смерттю сцяв? Ото буде мені слава…
– Лежачи сци. Покаж йому Діомеде, як сьо робити, курво, бо я вже не можу. О! Тихо! Є!.. Дійшла комукаційна молитва, хвала Гермесу. «Шатро», «Шатро»… прийом. Це «Курєти». «Курєти», кажу. Спелл: Кадм-Уріна-Рабіновіч-Єхідна-Термобаї- иии… Ытака. Шо? Ні, не п“яні… Шо значить – «шо нада»? Мірмідонів нада, біля чоти, хоплитув панцерних. Та переорати з балістів площу за яром. Коордінати через молитву до Геліоса отримайте. Снайпери притисли, в яр загнали, вийти зтуди не можемо. Шо? Кий день святого Бармалєя? Коя «яхтенная прагулка на триремах з гєтєрами»? Шо тут в нас журче? Кров наша журче, сукі, за Еладу проливаєма, коли ви там на гетерах з триремами! Ага… Ага… Агамемнон… Курва ти мікенська. Як дасуть боги вижити… Альо! Альо! Прийом!..
Одісей плюнув, загасивши жарівню та розірвавши зв“язок. Затім розвернувся до побратимів. Аякс вже доджеркотів, поєднавши жовту піну пива Саламіну із жовтим Скамандром Троади.
– Тераз знову пити хочу. – повідомив Аякс, застібуючи панцер. – І жерти. І бабів.
– Маємо проблеми? – тихо спитав Діомед, підповзаючи на ліктях до Одісея. – Шо там «Шатро» каже, коли мірмідони будуть?
– Проблеми? – нервово перепитав Одісей, забиваючи броньованную перчаткою тактичного гермеса з жаровньою до бекпаку. – Кі в нас можуть бути проблеми, братику? Он, Аякс посцяв, вже на проблему менше. А то шо ся злишило – то не проблеми, так, дріб“язок на решту. Помремо, тай всьо. Як на Сіціліі кажуть — єврідейні неприємнощи.
– Жерти! Й бабів! – нагадав Аякс. – Але спочатку пити.
Діомед, басилей Аргоса, перевернувся на спину, зірвав травичку, затиснув її між зубами, та замислився, дивлячись у безмежне синє небо. Очі його відбивали синь. «Та-а-анцювала риба з раком, риба з раком, а петру-у-ушка з пастернаком, з пастернаком…» – тихесенько заспівав собі піл носа несамовитий син Тідея, пережовуючи білими зубами билинку. «А цибуля з часником, а дівчина з козаком!»
– От тепер вже маємо проблеми, – сказав Одісей. – Аяксе, ті снову сцяти не хчеш? Бо я вже схотів…
Я тащусь! Це як Енеїда Котляревського. Це дуже круто!
Шкода, що в той час авіації не було, ех… А все провина корпорації Дедал і Син – не справилися з виконанням держзамовлення, завалили бойове випробування діючого прототипу, чим загальмували загальний науковий прогрес.
то є просто дивовижно!
Браво Пан Профессор.
Шикарно.
Чувствую будет еще один шедевральный лонгрид.
Уровень не ниже “Проклятое марта…”.
С нетерпением ждем продолжения.