Вершки, або Мелким шрифтом

– Нє-нє, — сказав Ведмідь, – шо за перікульози? Так не піде. Он, в умовах контракту всьо чьотко є прописане. Мені вершки, тобі корєшкі. Ти в мене диви, я покі шо добрий Міша, а як мене розлютять — то ні разу не коала. Шо це за будапештські понти? Давай по хорошєму усьо рішать.

Ведмідь сів поближче до Мужіка, та дружньо обійняв його за плечі. У Мужіка хрупнув хребець.

– Так я же всьо па чєстнаму, – залопотів Мужік. – Вон в кантрактє напісано «вершки». Так на, забірай, ані в сарає ліжат. Целая тілега, а то і больше!

– Там в сараї в тебе ботвиння лежить. – Ведмідь ше міцніш притиснув до себе свого партньора – А в контракті написано – «вершки». Ти що, читати не вміеш?

Ведмідь відпустив Мужіка та приягнув лапою папери. На столі залишился глибоки подряпини від пазурів. Мужік полегшенно зітхнув.

– Ось, читай. Ми, нижчепідписані, бу-бу-бу, бу-бу-бу… ні це не треба. Це теж общіе мєста… Ага! За проведену працю по охороні агрокомплексу Ведмедю — вершки! А шо ти мені траву пхаєш? Ти десь бачив, шоб ведмеді траву жерли? Чи навіть твої «карєшкі»? Я шо тобі, свиня — рєпу жерти? Я хижак. Ссавець

– Кто? – спантеличено перепитав Мужік. – Какой ссавец?

– Такой, что я тебе сейчас в морду нассу, – перешел на чистый русский язык Медведь. – Если ты и дальше будешь выебываться. Я млекопитающее. Поэтому и подписал контракт — корешки в обмен на сливки. Чо не ясно, бля?

– Какіе слівкі – розгублено запитав Мужік. – Там напісано «вершки»!

– Вершки – це така хуйня, – зверхньо роз“яснив Ведмідь, – Що між молоком та сметаною. По вашому — слівкі, по нашому — вершки. Тобі — карєшкі, мені — вершки. Шо ніясно? Словничок дати? Ото був би я з тобою угоду на ботвиння укладати. На фраса воно мені треба? Я наразі не колгоспник, але все життя у лісі прожив, та де в карнєпладов ботва знаю не гірше за аграрія.

– Ага! – по роздуму сказав Мужік. – То єсть ми наблюдаєм канфлікт тєрмінов.

– Ніякого конфлікту, – відповів Ведмідь, та сів ближче до Мужіка. – Мій екземпляр угоди складено українською мовою. Там написано — вершки.

– Твой кантракт я ваабщє нє чітал. Я свой єлє асіліл. – чесно зізнався Мужік. – Так ти біндєравскій мєдвєдь, штоли? А я думал, ти наш, русскій Патапич. Мідвєдь же русскоє животноє…

– І паєтому єво всігда можно наєбать! – піднесенно продовжив Ведмідь. – Халілуйя! Але тут хуйня вийшла. Ти шо, думав якщо я пня смикаю, то я тупий? Я музикант, тонка душа. Але в“єбати можу від звірячої люті. І якшо ти мені зараз будеш мудрувати шо «слівкі» – то такі маленькі сливи…

– Нєт-нєт, – перелякано сказав Мужік. – Я всьо понял. Но єсть одна проблєма.

– Яка?

– Слівок нет. То есть вєршков.

– А де йо ся діли? Я дві корови на господі бачив.

– Випіл! – сказав Мужік, – Піть хотєл. Надо падаждать.

– Ой, пизди-и-иш, – ласкаво сказав Ведмідь, – Щоб москаль молоко пив — того в світі не було. Ти ж тіко пальонку пиєш!

– Ну, продал. – зізнався Мужік.

– А гроші де?

– Пропіл.

– От бачиш, – сказав Ведмідь. – Одне на одне виходить. Ну то кредит бери.

– У каго? Кто мне даст?

– Оце не питання. – Ведмідь ляснув лапами. – Це ми вирішимо. Беррі! Заходь до хати!

Двері до ізби репнули, та ся повалили у сєні. В проєм пхалась величезна сіра тварюка.

– Мамачкі! – зойкнув мужик.

– То не мамочка. То папочка, – суворо поправив Ведмідь. – Та оскіль спілкування стає міжнародним, то питаю: на якій мові бажаєте його вести — українській, російській чи англійській?

– Чего? – запитав Мужік. – А?

– Панятна, – отозвался Ведмедь. – Будем по-русски. Знакомьтесь — Мужык это Бэрри. Бэрри — это Мужык.

– Найс ту мит ю, — відповіло сіре чудовисько, сідаючи на підлогу. – Мой руски очень плохо. А тайм из мани. Айм Бэрри. Лойер, киллер и немножко другие дела. Схема так. Я сейчас даю деньги мистеру Ведмед. В твой залог идет две корова, но этот залог мало. Надо — хауз.

– Изба, – підказав Ведмідь.

– Йеп. Итсба. Купить — нет. Это кредит. Мне этот срань…

– Рязань, – підказав Ведмідь.

– Йеп. Не нужно. Мистер Ведмед возвращает кредит, берет себе две корова и изба. Если нет — можно продать мистеру Пан Дао. Тогда мистер Пан Дао возвращает деньги мне или мистеру Ведмед. Зависит от итог разговора.

– Это что, тоже медведь? – запитав ахуєвший Мужік.

– Йеп. Из Китай. Черный и белый. Он будет завтра. Чартер.

– Решай, – відізвався Ведмідь, сьорбаючи чай з хазйського блюдєчка. – Тебе и так, и так пиздец, но ты можешь выбрать варианты. Наебывать не надо было. Я бы и на трехлитровую банку согласился. Но ты же сам предложил целую телегу.

В кімнаті стояла тиша, порушена тіко годинниками-ходіками.

– Тайм из мани, – нагадав містер Беррі, та перекусив лаву, що стояла вздовж стіни.

– Где я буду жить? – щемно запитав Мужік, – И что я буду есть? А закусывать чем?

-Та не сци, пахомій, – доброзичливо сказав Ведмідь. – Карєшкі залишились твої. По угоді. Кушай. Ти ж любиш рєпу. Та я тобі ще свого пня у лісі сдам в аренду. За невеликій кошт та без під“обок у контракті.