Тіхо, тіхо, – каже Добрий. – Нітку от сюди ставляй та тягни. Тіко остарожно. Почувствуй натяженіє.
– Слухай, ну його нахуй, пішли зсюди. Бо зараз йобне на всьо поміщеніє. Та ще дві хати справа та зліва рознесе. Я вже почувствував натяженіє усім організмом.
Добрий любить хвостовикі від мін. Він блять калєкціонєр. Він може колупати асфальт, шоби добути особливо ценний хвостовік вісімнадцятого сторіччя в іспалненії вівальді від міни вісімдесять два міліметри. Він каже, шо вони як квіти, тіко залізні.
– Тихо, не сіпай.
– Я не сіпаю, я сам сіпаюсь. Нєпраізвольна. Добрий, ну йо нахуй. Що ми сюда прийшли? Нам було треба двєрь на дрова. Тіха прішлі, тіха ушлі. Лежить блять на діванє хвостовик від міни — тож не спроста він там лежить! Де сама міна? Чому стіни шплінтерами не пойобані? Давай, берем ті двері та уйобуємо. Осінь на дварє. Я жити хочу, я люблю.
– Тіхо, кажу, не сіпай, бо ріально пиздане.
– Давай хоч сапьоров позовемо.
– Ага, січас. Сапьори собі хвостовик заберуть. А то охуєнний хвостовик, на ньому навідь фарба є. Всьо. Давай, дьоргай!
– Свята Марія, матір Божа, ся радуй. Благословенна ти між жінками, та благословен плід лона твого… Молись за нас, грішних. І зараз, і в годину смерті нашої, амінь.
Всьо, виходимо. Знімаю каску та витираю шемагом охуєвшу голову.
– Шо, паєхалі до хати?
– А двєрь?
– Та пішла вона нахуй та дверь. Ти шо, абідєвся?
– Та то таке.
– Не, ну сірьозно?
Добрий сіда поруч на ступені, палить та понурюється.
– Горький. Ну ізвіні. А хоч я подарю тобі того хвостовика? Не, ну сірьозно! То охуєнний хвостовик! То такий хвостовик, що всім хвостовикам хвостовик! З фарбою. На тримай! Блять, від серця відриваю! Ти ж тоже жизнью ризикував!
– Та нахуй воно мені тре. Фоксу віддамо.
– А Фоксу за шо?
– В нього деньражденія місяць назад був. А ми йому ніхуя не подарували кромє «горкі». А кедь би піздануло на нєізвлєкаемость, то й машину би перевернуло, то Фокс тоже ризикував.
Йдемо до машини.
– Фокс. От тобі хвостовик, й шоб ти був здоровий. С прашедшим тебе дньомражденієм.
Фокс круте хвостовика та уміляєтся.
– Та щей с фарбою! Цеж не хвостовік, квіточка! Пацани, ієбіческа сіла! От вам благодарочка! Від душі! А де двєрь на дрова?
Нє, так ніззя воювать.
