Голобаба, або Як воювать ніззя

Жили собі були два таваріща Та попали вони на війну, але з різних кінців.

Один хтів с децтва бути бамжом, та спецально сдавав всі уроки на атрііцатєльні оценкі. І майже добився свого, але тут йо злапали, та отвезлі в армію. Трі поколєня кріміналітєта ніхуя не могли зробити за синочка.

Другий був десь таким же. В нього кірпачка прабаба на скрипці хуярила так, що вєнеціанський дож ся втопив. Але той родовитий щляхтич теж хтів бути бамжом, три пакаленія інтелігєнції, вся хуйня, сіребряни вєк рускай паєзії— краже в бамжі. Па дароге вніз. І теж карочє очутився в армії.

В опщім шли вони в одну точку — в армію, і там ся стріли, два адіночєства

І от вони попали в одно падазделеніє, але разом їх не ставили, тому що могло буть саєдіненіє ілімєнтов та тірмаядерна реакція аж до Чермалику. Тому один чергував в ніч, а другий на день, а ся стрічали тіко на сніданок та вечерю. Навіт такі позивни в них були — Сонце та Мєсяц.

Але учоні про то провідали — як може це бути, шо два дібіла працють єфективніеш ніж ціле падразділєние? І стали робити над ними опити. Брать аналізи гімна, сцяк та крові, шоб то вивчити та поставити на канвєєр.

І от друзяки сидять вранці грядкою на парєбріку та злобно курять. Тому шо аналіз гімна та крові тре здавати натощщак, до сніданку кушать нічо ніззя. А кушать в армії хочиться до сніданку. І тут вчоні з кунгу кличуть на аналізи першого подопитного. І він лізе в той кунг сдавать аналізи на просмотр картінок «шо ето вам напомінаєт?»

Кунг кись час рипить та розойдується. Потім Мєсяц вилазе весь мокрий та переляканий.

– А шо там тобі показували? – цікавицця Сонце.

– Голу бабу в цяточках, – каже Мєсяц та спльовує. – Дай закуріть.

– О, то я теж подивлюся! – радіє Сонце, дає закуріть та лізе в кунг на научні опити.

Потім вилазе, мотає головою та сіда на парєбрік біля Мєсяцу.

– Ну шо? – питає Мєсяц. – Бачив?

– Ага. Ахуєть. Голі баби в точічках на моніторі. І учоні питають — шо воно тобі напомінає? А шо воно може напомінать? От шо, братіку, може напомінать гола баба? Маєш альтернатівну вєрсію?

І тут йде камбат. А комбат дуже сєрьозное сущіство в званні підпалковника. І питає у друзяк:

– Шо, савсєм делать нехуй? Війна для вас скінчилась? Ще не снідали, а вже хуї пинають. Швабру подарувати, арли?

– Не хуі пинаємо, а служимо науці. На нас опити роблять в тому кунгові. Он самі подіть та подивіцця, панкомбат. Нам теж тяжіло, але мусимо служити. Срать в баночку та в палець си колоти. І на голих бабів дивитися.

– Де? – питає камбат. – Ці ваші голі баби.

– А он в кунгу.

Камбат лізе в кунг ізучать науку. Кунг рєально присідає на штири колеса, бо подполковнік — то не жарт. В нього штириста чоловік у подчіненії, включаючи пітєкантропов та бувших хіпстеров.

Потім вилазе. Сіда поруч на парєбрік. Руки в йо не трясуцця, бо він камандір, та вміє себе кантралірувать.

– В натурі голі баби в плямочках. Охуєть наука, чому я не учоний. Дайте закуріть.

І от вилазять з кунгу вчоні. Три штуки. Каву пить та кунг провєтріть. Ну та обсудити ісслєдованія.

– Ви бачіте, калєга, – каже один учоний другому, – Шо всі тести — Люшера, Роршаха та єнши, дають одинаковий рєзультат. Ми ім показували картопельноуборочний комбайн, білого насарога та кільця Сатурна, а вони бачуть тіко голих бабів. Гімно в них на аналізах різне. А реакція на візуальні тести однакова. Вам не кажєцца, калега, шо ми на порозі градіозного аткритія? А от інтєрєсно, шо буде, кшо єм показати справді голих бабів? Може буде ампліфікація? Провести гострий експеримент, так сказать?

Вчоні сьорбають каву й дивляться на двох шеренгових та камбата. Солдати страшно дивляться на них. Тиша настає така, шо чути як в морі риби єбуцця.

З дерева в сніг падає скоропостіжно сконавша ворона.

І вже ніхуя не смішно, бо то одно діло Сатурн солдату показувать, бо він сам собі голих бабів на сатурну знайде, а то друге — робить експерімент на живих людях.

– Так, – каже камбат. – Стопе. Если шо — то я жонатий. Но шоб отчот по ісследованям був. До пятнадцятої нуль-нуль.

І уходе. З дерева пада друга ворона.

– Я согласна, – рішитєльно каже третя вчона. – Но тіко раді науки. Як Марія Кюрі. Пожертвувать себе.

– Шо ви таке кажете, Маріна Гавріловна?- натурально ся ізумляє перший вчоний. – Наука то святе, але ж не до токої стєпені!

– А ну мовчать, блять, ачкарік! – гавкає Мєсяц. – Я тобі своє гімно бесплатно здавав? Га? Ти мені трохі винен. Не обращайте вніманія, Маріночко Гавриліночко, то ваш калега трохи попутався на учоних стезях. Йдемо робити експерімент. Покажете мені голу бабу. Если шо – рєзультати откритія чесно поділимо, я на нобеля не потягну. Тіко бухать в нас нема, але є класні канфети та бразильска кава від вінницьких волонтерів. Йдемо скорше, бо я так хочу в науку, шо аж не можу.

І всі пішли. Тіко Сонце подивився слід Місяцю, залишився на поребріку, допалив цибурбан, та сказав – нє, так воювать ніззя.