Так воювать ніззя, але треба. Ми самий мирний в світі народ. В нас то рімонт в хаті, то треба свиням дати, то дівка залетіла, швертий місяць вже пузо пре, а батько йо каже — жонись на ней, скатіна! Бо я майор поліції!
В опщім нам часу нема воювать. Миж не те шо маорі, кись там немирні чюхчі, або прочі чіченци, шо воюють з принципу — ми задоволення від того не отримуємо. Нам тре швиденько всіх переєбашити, та назад домів, бо кіт негодований та корова недоєна. От якби вмів кіт доїти корову, то було би в них щчастя.
Приїздиш весь такий пацан в Марік, весь бронірований, сидиш на платформі куриш сігарети, чекаєш евакуатор. А до тебе піходять два пацика в цівілці, та кажуть — чіго ви прієхалі?
– Та пошлі ви нахуй, – чемно кажеш ти. – По собствєннами желанію іскупацца в морє.
– Не, нам ніззя нахуй ходить. Бо ми з поліціі.
– Ну і шо? Я в Кийові мєнтов нахуй посилаю. От то я в сранім Маріуполі буду отчітуваться?
– Так ми мєнтов в Києві теж нахуй посилаєм.
І обидва регочуть. Ну от як так воювать?
В арміі воювать складно, тому шо там ніхуя незрозуміло — з якої сторони шо включається? Береш якусь приблуду, тицнеш кньопку — воно ніхуя не працює. Перевертаєш — воно спрацювало, але за тобою, за спиною, згоріло півсела. В нас пацан так гратомьот включав, от жалко — класний був пацан. І тьолка була в хаті класна.
Та то все хуйня, а от один пацан ковиряв гарматомьот та ненавмисне попав в бусік с російскім спіназом. Штирнадцять двісті.
– Ти ким на гражданці працював? – питає охуєвши камандір.
– Ентомологом.
– Це шось по бізнесу чи по строїтєльству?
– Ну тіпа того. Це по насікомим. Ентомолог, по аранхнідам.
– А ну покажи шо ти робив із ракетою.
Пацани йому дають другий гранатомьот, і він нічаянно попадае в другий бусік с російським спіцназом, що приїхав перший витягати. Причому стоячи спиною до них.
– Так, пішов нахуй, – каже командир. – Шоб тебе в двасять штири години тут не було. От тобі дєньгі на білєт до дому. Так воювать ніззя.
В армії куча страшенної хуйні, шо непонятно як си працює, бо його зробили ще при Хрущовому. Тобі кажуть «бери бубурбур, біжи в бурбурбур, та зроби там бурбурбур». І це каже цілий льойтнант страшним голосом. Ти в паніці хапаеш шо папало, біжиш куди попало, та робиш шополало.
Десь шось си трапляє.
Затім тобі за то дают орден та кажуть задумчіво: «От ти ахуєнний пацан… Чіста галаварєз… Ти точно є лікар?»
Це тому шо ми дуже мірний народ. Ми воювать ніхуя не вмієм, та пиздимо усіх мєханічески.
Нєпраізвольно.
То як колінка сіпається, коли по ній доктор стучить.
Так шо відпустіть нас до хати, дарагіє расіяне, бо ми вас усіх нічаяно повбиваємо.
А в нас там рімонт в хаті, корова недоєна та дівка вже на осьмому місяці.
