Як то було, або Гдє дєньгі?

А все було так. Фінікійці колись придумали дєньгі.

– Це шо таке в нас получілось? – тихо спросив перший фінікієць.

– Дєньгі, – похмуро відповів другий.

– А на шо воно треба?

Третій фінікієць обережно то понюхав та спробував дєньгі на зуб.

– Но, то їсти не можна.

– Ну то його нахуй, давайте шось друге придумаємо. Палєзноє. Парову машину чи кись літатєльний апарат.

Тут приплигала на одній ніжці доча першого фінікйця, Заррімуха.

– Ой, тату, а шо ви таке придумали знову?

– Дєньгі. Тіко покишо не знаємо на шо то годицця. Сидимо от, вирішуємо.

– Ой, які прикольні дє-є-єньгі! А давайте єх кидати догори та дивитись як вони смішно падають!.. А потім на них танцувать та валяцця!

– А ну бистро пішла до хати уроки вчить! Тобі гіаграфію здавати. Пісюха мала, п“ять років, вона вже вчить дорослих людей — до чого треба дєньгі. Та швидко, бо по сраці зараз буде лозиною.

Заррімуха поплигала вчити гіаграфію. Фінікійці мрачно дивилися на дєньгі.

– Ото ми ріально хуйню придумали, – сумно сказав другий фінікієць. – Давайте єх викінемо до фрасу, шоб шос погане з того не вийшло. Шос мені серце підказує, шо нічого доброго з тих дєньгов не вийде.

– Та ти йобу ся дав, – хором відповіли остальні фінікійці. – Дєньгі викидувать! Ти єх зароби спочатку…

– Давайте ці страшні дєньги мені, – сказав фінікійскій жрец. – Я кось зроблю, шоби від них нікому шкоди не було.

– Ти спочатку дощ наколдуй, – відповіли фінікійці — Геліоєбал єбучий.

– Не «геліоєбал», а Геліогабал.

– Та то похуй, давав, єбав. Тобі шо не дай, все проєбеш. Йди молись, карочє. Деньгі — то слішком небезпечна річ, шоби давати сілякім жерцям. То ще гірш, ніж викинути.

Жрець ся знітив та пішов. Тут знову приплигала Заррімуха.

– Татко, татко! Я вже вивчила гіаграфію, та знаю куди дєньгі дівати!

Та пхає фінікійцям папірець із папурусу в косу лінєєчку.

– Шо, в Індію???

– Та переверни тітрадку, ти ж догори дригом йо тримаеш, татусю!

– Шо в Амєріку???

– Но то!

Перезирнулись фінікійці та ся тяжко замислили. Думали півдні.

– А шо, ідєя, – каже старий фінікієць. – Давайте туди дєньгі відвеземо. От яка в тебе доня розумна, Баал Миколайович!

– Ах тиж наша цяця-люля, ах ти ж наша масіпусічка. – ся вмиляють фінікійці. – П“ять рочкув тіко, та вже розумна шо та Астарта.

Так і зробили.

***

З того часу всі фінікінці вимерли, всі гроші у Америці, а всі баби з п“яти рокув знають найлепше всіх — куди дівать дєньги.