Тізір.
***
Над полем бою в тактичних навушниках ревла "Шізгара". Це прибули кораблі евакуаці та викинули саунд маякї. Над суднами кожні двадцять секунд розривалися візуалкі та стирчали стовпи прожекторів в тумані.
Філа Одісея перла шостьох триста сраками по землі за горжети броніков та двох на ношах. Девятнадцять йшли самі. Так буває що отримуєш піздов. На то і війна.
А-а-а-а-а летіла "Шізгара" в етері через гермесіків – Гадес ін маунтін топ!
– Курва! – сказав Одісей та сплюнув уламки зуба впереміш із склом маски. – Я сука ще повернусь. Я вам розпідалю хто тут хітромудрий. Добазарились жеш за переміріє, блять от нахуя такє дєлать?
Пиздануло міною так, шо двох поранених виронили на грунт.
– Добре, – сказав Одісей, і загнав офіцерські пусті "Пара-600" в локтеві ложементи. – Добре. Ще попиздим. Я блять хоч і цар, але памнять ув мене хароша. Єбав я таку війну. Я тоді тоже воювать буду. Фєоліп, Архєдонт!
– Тутай, басілєй.
– Триста на евак. Снайпери та кулемет на флангі. Повзьом повільно, бо переєбашать на ході.
– Поняв-приняв.
– Я покажу йтим йобаним туркмєнам як воюють ахєйці.
– То не туркмени. То туркі.
– Мені похуй. Я теж не туркмєн. Я сука зараз йобане чудовіщо. Я починаю троянську війну, запомнітє етот твіт.
– Давно вже тре, – зауважив Феоліп. – Бо ні слави, ні користів, тіко прібиль. А прібиль тіко пробухать. Слави не пробухаєш.
Шізгара ревла в етері, маякуючи локацію еваку.
Але ітакійцям стало похуй.