Разница между украинским и российским солдатом очень простая.
Российский солдат укрывает свои патчи и шевроны перед тем, как начать убивать и грабить в чужой стране.
Украинский – перед тем, как купить банку пива в киоске на своей же улице.
1 коментар до “Разные”
Залишити відповідь
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.
Как в том анекдоте, “разница колоссальная!” Хотя, разумеется, это – не вся разница. Для затравочки:
“Аж ось де узявся салдат, та вже справжнiй салдат i живiсiнький, от як ми з вами. Ходить вiн по базару, визира, визира… i вже один рушничок у молодички з купи i вчистив i у кишеню запакував; стягйув у чугуївської перекупки бумажну хустку, таку, що гривень шiсть стоїть, вiдрiзав з воза i вiнок цибулi i зараз за пiвцiни й продав, та усе так хитро та мудро зробив, що нi жоден хазяїн i незчувсь. Далi прийшов, де грушi продають, бачить, що при возах самi хлопцi, та й тi роти пороззявляли i дивляться на ведмедiв. Вiн таки й положив руку на мiшок – нiхто не баче; потягнув його до себе – нiхто не баче; положив гарненько на плече – нiхто не баче… та, не озираючись, i чкурнув, куди йому треба! Аж ось кинулось хазяйство, бачать, що москаль безспрося узяв повнiсiнький мiшок груш та й преть його, мов своє, разом гукнули на нього та й побiгли за ним у догоню. Не хитрий же й москаль! Чим би навтiкача, а вiн iде собi любенько, мiшок з грушами несе та й мугиче собi пiд нiс пiсеньку. А тут його за мiшок – сiп! – “Нащо ти грушi узяв? сякий, такий сину!” -питаються його ув один голос. Стоїть, сердека, очi вивалив, мов баран, далi озирнувсь та й каже: “Нєшта то вашi грушi-ста?” – “Адже ж не чиї, як нашi”. А вiн як крикне на них: “Ах ви, хахли безмозглiї…” (а зараз лаятись! що б то перше розпитати та тогдi б вже лаявсь, скiльки хотiв). “А зачим ви, – каже, – менi тагда не сказали, как я з воза мiшок узяв?” – та до них з пенею: “Ви, – каже, – зiваєте по старанам, а я вот нiс-нiс, да вота как умарился, да амуницю патьор. Вот, виш, мундер запачкал! Давай сюда деньги на вичистку”. Наше хазяйство щоб то i сюди i туди, так де ж! нi приступу, та ще й лає. А далi ухватив за комiр i тягне i кричить: “Давайте на вичистку та за праходку: я казьонний мундєр патьор i сапоги таптал, давай та i толькаi” Нашi нi вiдхрестяться, нi вiдмоляться: “Цур тобi, – кажуть, – батечку! здiлай милость, господа служба, озьми собi i грушi з мiшком, тiльки цур тобi! вiдчепись i пусти!” Так де! Так реп’яхом i узявсь i каже: “Мине чужово не нада; не хачу ваших груш, а подай майо!..” Що тут на свтi робити? Iще таки подумали сяк-так, щоб вивернутись: хотiли iти до волосного правленiя, так москаль не тiї спiва: “Вон моя команда! – та й показує на салдацький патрет, – пайдьом iк ньому”. Нашi бачать, що непереливки, страшно! Кинули йому п’ятиалтинного – так нi: веди до ятки, постав за проходку кварту водки. Нiчого робити, поставили, аби б вiдчепивсь та не вiв до салдата, що з оружжем стоїть. Як же опiсля розслухали та роздивились i вгадали, що то салдат мальований, так аж об поли вдарили руками та – фiть, фiть! – посвистали та й пiшли до возiв. А Кузьма Трохимович у своїй ятцi смiявсь-смiявсь, що аж качається, а далi каже: “Ох!” – та й сiв, зложивши руки, приглядатись, що ще буде за кумедiя.”
Г. Квітка-Основ’яненко “Салдацький партрет”