– Пугу-пугу!.. – страшно заревів Аякс Великий з вершини дерева, розхитуючись на сосні що той див із слова о полку Ігорева.
Одісей круглими очима дивився на нього знизу, запрокинувши голову догори.
– Що ти робиш, ідіот? – запитав басілей Ітакійський, виплюнувши зубочистку. – В тебе шо, тєчка як у глухаря?
– Умовний сігнал розвідгрупі подаю, – відповів згори Аякс. – Пугачом. Як домовилися. Шоб пратівнік не здогадався.
– Я би обісрався, кедь такого пугача почув. А ті в курсе вапще, що пугач вночі кричить, а зараз опівдругої після обіду, і він тут под Троєю вапще не водиться. Ти зараз всю троянську армію на ногі зійняв. А ну, злізай студов, та тікі на голову мені не накакай, птічка…
Аякс матюкаючись та обламучи сракою гілля з“їхав вниз по стовбуру дерева.
– Ну і шо робити будемо? – запитав Одісей Діомеда, що лежав горилиць на траві, заклавши руки за голову та безжурно дивився синіми очами у синє небо. – Блять, казав же — штурмова піхота у розвідці це спошний гємбель. Троянці почувши нашого пугачика не те шо варту подвоять, ще й катапульти накрутять.
– Валіть нахуй зсюдова будемо. Маякніть дзеркальцем мірмідонським разведосам шо операцю закінчено вельми успішно, ніхуя не розвідали, але при цьому патєрь нема, та поїхали до шатрів. Обідати скоро.
Аякс з винуватим видом тупцював коло Одісея з Діомедом, отрушуючи туніку від соснової кори.
– Та шо я вам, орнітоптер, шоби знать о котрій годині пугач кричить та де у його арєал обітанія, – винувато бурмотів велетень. – В мене пяторка по фізкультурі в гімнасію була, а не по батанікє.
– Орнітолог… – поправив Одісей.
– Однохуйствєнно. Сідаймо на кінтаврів та поїхали в располагу. Мірмідони вже відмаячили шо відходять.
– Не хочу я на кінтаврі, – сказав Діомед, встаючи з трави. – Піши піду.
– Чому? – здивувався Аякс. – Зручно же!
– Та якось воно не то. Лошадь то ще панятно. А тут сидиш як на коняці, а сам сзаду торс голого бородатого мужика обнімаєш, як підарас якийсь. Та він ще шансона співає скіфського. Шкода шо коні передохли без овсу, а кінтавру похуй що жрать, хоч кансервіровану тушонку. Але я на кінтаврах не люблю. Ви їдьте, хлопци, я дожену.
– Треба було тобі кобилку брать, як у Одісея, – зауважив Аякс. – Тримався би за нормальні сіські та слухав би джаз.
Героі разом подивились на одісеєву кентавриху. Та хрупкала яблучком, але почувши що мовлять про неї, посміхнулась, зморшкувала курносик та заметеликувала довгими віями, переступаючи стрункими бабками.
-Тьху! – сказав Одісей. – Зоофіли. Кушай яблучко, Чубарочка, папка не обідіт. Зараз цей дурний бодібільдер поїде в разположеніє, докладувать шо всьо в порядку, всі обісрались как всігда, а папка тебе поруч поведе, шоб попу сідлом не натерти. Давай, Аяксе, пиздуй до табору з доповіддю. Тіко пугачом не кричи більше, бо тебе власні караульні пристрелять. Так і не пообідаєш. А ми з Тідідом ще посидимо, покуримо.
Аякс зловив за сиву бороду свого кентавра-бітюга, і відсопуючись поліз йому на спину. Кентавр виматюкався, присів, бзданув та якось боком, похитуючись, поніс Теламоніда із лісу, час від часу припадаючи на задні ноги. Воно й зрозуміло — благородний Теламонід важив пудів десять, а в бойовому обладунку вапще центнери зо два.
Через двадяцть метрів кентавр захропів і наєбнувся долу в кущі. Аякс Великикий теж виматюкався, закинув собі на плече паморочного кентавра та попер до табору.
– От так і живьом, – філософіческі помітив Діомед. – Спарта чємпіон. Слухай, ти шось сказати хотів? Ти по сущєству, або просто так попіздєть?
– Сильно по сущєству, – відповів Одісей. – Я додому хочу. Єбав я таку війну. В мене дома син росте. Я вже і так герой шопіздец. Досить. Мені треба заслужене получать, а не в гімні повзати, шо молодий. Я, до біса, цар. Хоч і ітакійський, але всьо таки!
Діомед Тідід різко виправися, одьорнув на собі бронзову користь та застібнув комір обладунку.
– Кажи! Як цар царю.
– Нам треба коня!
Чубарочка почула, та підійшла ближче до героїв, розвертаючись крупом.
– Та ти ся йобу дав! Я не по тім ділам. Одісей!
– Та я не про те! – Одісей поляцкав Чубарочку по попі та дав ще одне яблучко. Кентавріха знову захрумкала. – Я про другого коня! Слухай, але никому не кажи. Бо то ваєнна тайна. Кароче, робиться технічєский кінь…
Одісей зашепотів на вухо Діомеду. Той кивав головою та смурнів.
– Ніхуя. Де ми стіко євреїв візьмемо, щоб в коня напхати?
– У Агамемнона є пленні, що від египтосів досталися.
-Нє. Не спрацюцє. Сістема хароша, але наповнення проблемне. Бо якшо ті євреї домовляться з троянцями, то нам остаточно пидза. Євреі — то опасна штука. Їх кому попало давать не можна. Давай ще гєнєріруй.
– Добре. Є план «бе». – Одісей знову зашепотів на вухо Діомеду.
– Ніт.. – сказав Діомед. – Там і так половина Трої блядєй. Шо вони пізди не бачили? Не спрацює.
– Ті пішов ти нахуй! – візвірився Одісей. – Я роблю шо можу, а тобі всьо «ніт». Гірой, йобана! Йдемо, Чубарочко. Нас тут не люблять і не понимають. На яблучки я тобі зароблю. Йдемо, лошадко моя.
– Стій! – глухо сказав в спину царю ітакійському басилей аргоський. – Вибач. Знаєш, до мене в шатро Оленка приходила.
– Яка?
– Та сама. Прекрасна.
– Охуєть. І нашо?
– Паєбацця та поговорити. Ії теж все притомило. Вона вже два роки до мене приходить, через падзємний хід. От ти перший, кому сказав, братіку. Паріс той чисто підарас, прічом підарас з Ахіллєсом. Гєктор був нормальний, але нормальним не фартить. Поняв, да, який там був розклад? Пріам маразматік. Троя — срана провінція. Війну треба вигравати, а ми в неї бавимось. Знаєш шо. Я сам в того коня полізу. Хочеш шось нормально зробити — лізь в коня сам.
– Ти сірьозно?
– Абсолютлі.
Одісей повернувся до побратима, та подав руку. Потім обійняв Діомеда, тукнувши бронєжілєтом о бронєжілет
– Тоді полізу і я.
Чубарочка цокнула тонким копитцем, поклала голову на плече Одісею та лизнула Діомеда в ніс.
-Нє-нє, – сказав Одісей. – От ти точно не полізеш. Тобі ніззя. Тобі ще дітей рожать. На тобі ще яблучко. Хрумкай, манюська. Ми пацани, ми самі ту всю хуйню намутили, самі й розберемося.
– Везе тобі, Одісей, – сказад Діомед, застьобуючи шолом. – В тебе навіть коні якісь чєловечєські. Йдемо по дрова, бо на того твого тактіческого коня кубометрів деревини дохуя треба. Аякс пиляти не буде. Бо він блять герой. А не то шо ми.
… И еще сказанул бы, перефразируя:
— Везе тобі, Друже! В тебе навіть коні якісь чєловечєські
А-а-а-а, Друже Лук жжжот! Узнаю прежнего филофакера, давно вже такого не було – за парамедом и ракодавом 🙂 Здається, треба одісєєву епопею видавати окремою книжкой, ніт?