– Ланіспорт.
– Триста гривнів.
– Ти шо, охуєв? Тут єхать всього два дні! Сто.
Таксіст обернувся та подивився на клієнта зеленими шо в кота очами.
– Пішов нахуй ссюдова. Заказ атміньон. І не чіпай меч блять, бо я россержуся. Я під Блеквотерсом сіржантом був. Командіром роти фрілансу. Не в сенсі айти, а смислі вільні копія. В мене бік опалений. Потягнеш меч — я тобі його в сраку засуну. Пішов нахуй з моєї машини
– В чом проблема, собствєнно? Ну давай домовимося. Двісті вісімдесят.
– Я не циган. Нахуй ссюдова. Коня собі купляй та їдь.
Чоткий чувак з золотим левом левом на червоному гербі задумався, та потер стільно неголену в барбекюрні бороду.
– Добре триста. Паєхалі. Ланністери завжди платять свої борги.
– Тепер шіссот.
– Опачкі! За шо?
– За «Ланістери платять сваї далгі».
– І хто не сплатив?
– Ковард Ланністер.
– Ти за базар отвічаєш?
– Ти мене ще раз на отвєтку потягни, і не вийдеш з машини. В багажніку доїдеш до річки. Я ж сказав тобі. Тридцять шостий морський піхотний. Нас шість чоловік залишилось після того піздарєза. Я таксую. Вапроси є?
– Нема. Можно вийти подзвонити? Я без ніпоняток, просто утачніть.
– Іди дзвони.
Ковард Ланністер вийшов з таксі, набрав номер, та довго лаявся в трубу, випуская пар з роту на морозі. Потів скинув номер, набрав другй та третій. Потім четвертий. Потім сів в машину, приєбавши двєрь.
– Була така хуйня. Але бачиш. Коварда тьолка кинула. Він чесно був тогда невміяємий. Ну заклинило пацана. Ланністери сплачують борги. Скіко ти хочеш за прайоб?
– Та ладна. Шо я, ні панімю. Єслі тьолка кинула. Ото вже понятно. А то ж було ніпонятно.
– Скіко з мене? Тіко з Ланністерів повна касса буде внесена. Старший каже – за такий пройоб Ланіспорт платить кварту на монету.
– Та сиди і не пизди. Пристебнись. Довезу за так. Я шо, не понміаю шо таке любов? Мене самого так кидали. Можеш курить в машині, тіко в окошко.
А грошей не треба. Сібє остав
