Читачі Катедри питають за відношення давніх Русів з Бизантами. Так от, ніхуя вони не відносили ся, бо бо візантійці в русах не тямили, як ви не тямите в мікробах Знаєте шо вони є, але стафілококі чи гонококі — ви сьо без лікаря не розпізнаєте навіть в мікраскоп. Шось таке лячне повзає, а шо імєнно за бацілла — незрозуміло.
Бізанти сприймали русів як професію, а не націю. Нації — то поважні люди, нараз армян та єнших персів. А тут ніпаймі шо. Руси — то така професія, а не народ. Бродяжі люди з істінно руськими іменами Фарлаф, Гундольф та Фрейлав. Возять хутра та срібло, купляють парнаграфіческіе аткриткі й бухають в банях з гетерами.
Час від часу руси давали бізантам піздюлів, як той Вєщий Олег. Але бізанти не лякалися, том шо час був такий, всі давали всім пиіздюлів, ле руси не мали національної моці, шоби завоювати бизантів. Дали грошей та пашлі нахуй. Бо нації не було, й то правда. А гроші в бізантів були. Бізанти ся відносили до русів як «паєбаться не женіться».
Щоби насісти на єнше плем“я треба мати міць. Демографічну масу, експлорований простір, податки, канстітуцію, шлюб, футбол, верховну раду. Руси сьо не мали. Вои були озброєні та броньовані бандюки, що ковзали торгівельними шляхами. Та періодіческі пиздили бізантів.
Бізантів сьо не лякало, бо єх пиздили всі. Нічо такого, попиздять, а потім вавка пройде.
Перший ляк був за часів Святослава Хороброго, кедь ін сів на Доростолі. І вже почав ся торгувати с Йоаном Цимісхієм за землю. І тут бізанти зрозуміли, шо єто дело надо канчать. Святослава завалили за допомогою печенігів, але процес пішов. І бізанти дотумкали, шо то ніхуя не прості мікроби, а справжня гонорея.
Син Святослава, Володимир, витребував за Сакральну Корсунь бізантїйску княгию Анну. Княгиня була наймолодша та найхуйовіша, але племенна кабила та Багрьянородженна. Але шо гірше, він затребував хрещення.
І от тут бизантійці ріально охуїли. Й робити не хочеться, й відмовити не можна.
Оце як би до вас прийшли ЖРЕО-418, або футбольний клуб «Оболонь» та витребували їх хрестити. І удочерити. І сіською кормити.
Так от. Ніхуя то не радість була для бізантів. Бо дикі Фарлафи та Гундольфи стали Пєтрамі Алексєєвиічамі та Єгорамі Іванавічамі, а пиздить бізантів не припинили. Але то вже були не варвари з великого шляху, а братскоє народонасєлєніє.
Фарлафи дико реготали, починаючи хрестити ся з пупа, скакали через полум“я на бельтайн та в Троїцю, генделювали хутром та наркотіками, єбли все, шо ся шевелить та били морди єден одному на штири свята більше в рік — на Різдво, Паску, Масляну та Трою.
І нічого єм не можна було зробити, бо вони були вже православниє. А бізантів пиздили не як варвари, а по-братські.
А то совсім єнша справа.
