Полторы тысячи лайков (шортрид)

– А шо ти думав, мальчік? Посрать так просто? Он в ту дірку сракою ся цель, та прєвзмагай сібя.

– Я не мальчік. Мені сорок шість рокув.

– Та тут похуй, тут вайна. Ти серти будеш? Чи я ліхтаря вимикаю.

– Блять, но то пиздець. Вайна — там де вбивають, а не там де тобі в сраку пріїспотняя дивиться. Я на войну приїхав, то най вбивають, але в ту дірку срака як диветься, то ся стискує. Вона в таких условіях не може проїзводіть.

– Ти скуда ваабще?

– З Київа.

– Сталічние балованиє. Так, кароче, чи среш, чи ні. Бо в мене в ліхтарі батарєйкі садяться.

– А сам скуда?

– Львів.

– Культурна столиця. О, а сам сер туди?

– Куди?

– О, дурака включив. Он туда, де з очька діавол лізе! А ну стій, клади автомат, давай ліхтаря та сри сам, шоб я бачив. Я тебе знімати на планшет буду.

– Ти ахуєв?

– Я популярний блогер, прапарщік. Тераз буду робити постінг — прєдставітель культурної столиці, прапор… Як тебе?

– Такач… а шо?

– Прапор Такач срьот в ісчадіе ада. Тіхо. Вже стрим йде. Вже три лайки. О, чотири!

– Курво! Автомата віддай!

– Ага, січас. Пристрелиш же.

– Пристрелю, на бога ся присягаю!

– Но то. Щас я віддам твою машингверу. Слухай, а не можна за туалєтом посрати?

– Не можна. Тут школа.

– Єбать ми попали. Зажігалка є?

Пацани сідають та палять. Мучітельно.

– А шо в школі посрати не можа?

– Не можа. Сєпари розїебашили підстанцію, води не мам. Туалєти зачинено. Є варіант. Є сральня в поліклінкє. Але треба беху брати. Бо таксі нема, а так дву кілометрів до поліклінікі піздувать.

– На панцеру єхать срать! Так, я вимикаю стрім, бо ще вже не смішно. О, триста сорок лайків. Дєвочка з Дрогобичу пише «сріть в штани».

– Слухай. Ну то война. Перебори себе. Курво, справся! Перемож! Я з автоматом на прікритіє, братіку. То перший раз страшно, от шож ви, кийовські такі зманіжені!

Йду. Перемагаю. То важко, але треба. То война.

-О! – вже півтори тисяч лайків! – волає прапор світлячі в мені в очі моїм жеш блять планшетом.