– От шо ти на мене дивисся, – сказав Фокстрот сабакові, сидячі на наколєнніках та вдивляючись в сумні очі. – Та шо за трагєді во взгляде?
– Воно жерти хоче, – сказав я. – Там жеш всьо на єбальніку написано, як на бігборду. Це пес Камєндат з Широкіна. Він тут головна сабака по укрєпрайону, але пройшла частічна ротация бригади Київська Русь на морпєхов, то вони ропи поміняли. І сабака не знає де хавать. Нові тарєлки ще не поставили.
– А чому воно трьохноге, як табурєтка?
– А тому шо заслужений пес, потірявший ногу в боях. От чому ти давбайоб — тому шо тебе по каскє пиздануло рікашетом від бронєтранспартьора. Так шо ти спрашуєш? То главна сабака отсюди до Павліка. По йом навіть сепари не стріляють, но знають, шо помста буде страшною. Болєє таго, некоторі ніграмотні сєпари думають шо то їх сабака.
– А вона чия насправді?
– То сабача сабака. Вона за сабачу нєзавісімость.
– А у нас є шо жрать?
– Фізраствор та канфєти.
Сабака понюшила канфєти, та на бігбордові морди написала — я вам шо рібьонок?
– Не буде псяка жерти канфєт, – сказав Фокс, гладячи Камєнданта. – Їхай на Базу за тушонкой. Але бери нармальну. В того песа три ногі як тризуб. То мужествєнний пес, та патріатічєскій. Ти єхай, кароче, я тут посиджу, почухаю за вушком. Бач, він мені вже довіряє, лапу лиже, а на тебе скалицця, бо від тебе бздить лікарствами і вишшим образованієм.
Усіх парамедів вчать єхать за двадцять хвилин. Навіть поваріх. Але тіко по прямий. Періодічєскі повертаючи кермо у сторону, протилежну від пріпятствія. Навчання починається з «уберіть нахуй лєву ногу», потім давити правою на якусь підаль, потім положеніе драйв, й ті полетів з вагою в пів-бєтєєру та двіглом в вісім з гаком літрув. То сука страшно, але потроху звикаєш. По насільонним місцям єздіть ніззя. Бо там насіляютьцця всякі люди. Треба здавацця на блокпосту, та гукати водія, шо вчився водити не дваддцять мінут, а сорок. Тре гукать «Вадітель!» От тоди виходе виходе кийсь вадітель, а ти видихаєш.
Но то вапще прікольно, тіпа торпедного гідрапєда с водоїзмещенієм як у фрігата. Але потім, коли додому ся вертаєш, не можеш в таксі єхать, бо як лягушонка в карабчонке. Незвиклий в картонке єхать. Хочецця ногою запедалювать по асфальтові.
І ото я я на дурной кабилє вриваюсь по прямий на Базу, та кричу «Тушонка! Камєндант помирає! Тушонкі хоче!» Виходять штири автоматника та комбат.
-Так-так, – каже камбат — Шо в нас опять? Дідько, два дні до ротации, й тут знову ці лєкарі, що краще померти, ніж лєчіцца! Я б ся штрелив, але в мене троє діток.
– Водій тре. Бо я щас сам буду розвертати машину, й тоді пизда всьому оперативно-тактичному угруппуванню «Прімор“є», включаючи он ту «Волинь» та двум парканам. Я тіко по прямий вмію єхать. Но в екстренном случає можу зробити протіволдочний розворот…
– Поняв-приняв, – каже камбат. – Мавродій за кермо. Робінгуд, Паша огньова підтримка. Горькій нахуй за керма в мєдотсєк. Врач за рульом хуже паноса. Шо за комендант? Чому не знаю? Якого насільонного пункту?
Машина розвертаєтся поперек так, шо я валяюсь по мєдотсєку шо жук в мячу.
– Широкіне, – каже Паша.
– Та є там такой Камєндант, – каже Мавроді, пристьобуючись. – С трьома ногами. Було чотири, но то.
– Абрікоси дожрав, тепер хоче тушонкі, – каже Робінгуд з сідєнія. – Лає на всіх. Три блокпоста йо бояцця. А він з депутаткою друже.
– А ну стаять! – каже комбат. Машина тормозить так, шо я опять літаю як жук, шоломом об дах, а затім об підлогу.
– Значіть, – каже комбат. – Спакуха. Комендант Широкіно з трімя ногами доїв абрікоси, лає на всіх, всі ротні пости його баяцця, він кєнтує з діпутатом. Та йом терміново треба тушонкі. Ви шо, курили шось?
– Нє, – честно каже Робінгуд. – Півгода нічого не було. Ну, таке було, мєсне, але не вштирило вабще.
– А шо за комєндант?
– Сабака такий, – кажу я в форточку між пілотним відсіком та медичним. – На трьох ногах. Від абрікосів в нього діарєя, то треба йом тушонкі. Шоб закріпити шлунок.
– Нє, ну шо такє, – тоскно каже комбат. – Я не можу так воювать. Я бойовий офіцер. В мене зпереду сєпари, а ззаду — умалішонниє. Я в окруженії зомбєй, мені тре здавацця в плєн. Я думав то людина, а то сабака. Я мінамьотчікав напряг!
– То дуже добра сабака, – обережно каже Мавроді. – Заслужена. Воювала, гавкала на сєпарів. А вон, вона вже йде. З Фоксом.
Так, йдуть. Фокс марширує, а Комендат кульгає.
– Вас за кансервамі шо за смерттю посилати! – волає Фокс. Комбат внізапно вилазе з машини.
– А ну ідіть сюди ,— ласкаво каже комбат. – Зараз будуть вам камсерви із смерттю. Тушонка з кількой.
Фокс обрічонно іде, куди він ся діне. Комендант — розумніша тварина, розпізнає знайомі тембри, розвертається та на трьох ногах хутко скаче назад в Широкіне. Бо там бізопасніше. Там тіко обстріли, а то хуйня по сравненію з камсервами смерті. Краще абрікоси жерти, ніж так шутіть з камбатом.
Нє, так воювать ніззя.
