Вподобає мені той новий український аб/б/ревіатурінг тіпа АТО-ООС.
Франція, сімнядцяте сторіччя, монархія, ранок, ганделик десь біля Лувру.
– Ато-оос!..
– Шо?
– А де Порто-оос?
– Спить.
– А Армавір?
– Хто???
– Тю бля… Арамі-іііс!..
– За томосом пішов. Він же врємєнно в мушкітьорах, а відтепер буде абатом. Бо в нього з самого утра джогінг, конференція та томос.
– Краще б він за пивом пішов. Сушить, курва, ковтнути не можу. Спортсмен, дзябл би йо поправ, католіка… свіжий як жувачка даблмінт. А де ці, як єх… білашвейкі?
– Білошвєйкі ся вшили.
– Ми хоч розрахувалися за бар та бєлошвєєк?
– А то. Ланістери завжди плятять свої борги.
Театральна пауза. Д'Артан'ян підозріло дивиться на Атоса.
– Нє, я достеменно знаю шо ми з одного села, друже. Ле, ми точно з одного кіна? Ти ту нічо не попутав, Ляністер?
Атос встає горделиво, шо котигорошко, та заправляє мушкітьорський плащ в штани
– Ото ся дожили. То мене за попутане питає людина, у котрої в призвищі два апострофи.
– У кого блятьнахуй два апострофи???
– В тебе.
Д'Артан'ян достає з барсєткі паспорт, та уважно його читає. Потім знімає гасконцького берета та виє в стелю.
– Ато-оос!
Атос зітхає, садицця поруч Д'Артан'яна, та перегортає паспорт догори дригом.
– Диви. А от тепер ти "Ня, нарті". Йапонець. Ня, друже! Не сумуй, самураю. Ти майже як мушкітьор…
– Тіко догори дригом… – сумно каже Ня, самурай-мушкітьор з двома апострофами.
—Ми хоч розрахувалися за бар та бєлошвєєк?
Нагадало: “Водку выливай, Верку выгоняй – к нам проверка едет!” 🙂