Двасять літрув, або Ліквідація

– А шо він апще хоче?

– Шість мішків бараболі та мотоблок.

– Ніхуя собі! І мотоблок! Це ж просто терор якийсь!

– Так він же і є тераріст. Сам так каже.

– А, но то. От сука, не люблю я терористів. Нє шоб тихо спиздить та піти собі, як усі нормальні люде, так воно ще требованія видвігає! Ахуєлі громадяни окончатільно. От я тобі скажу, тіко ти не пизди, як сотруднік сотрудніку, шо при Кучмі такой хуйні не було. Тоді терорістом ще надо було заслужить.

– І каністру бєнзеля.

– А бензель єму на шо?

– На мотоблок.

– А мотоблок на шо?

– В Севєрну Карею тікать. Там шість мішків бараболі, мотоблок і двадцять літрів бєнзєля то ніхуйовий стартовий капітал, можно вже на вище общіство виходить.

– Скікі літрув???

– Двадцять.

– Матка боска, скуда стіко! Двадцять! Скажи йому в мегахвона, шо він ахуєв окончатільно. Каністра бензину! Спитай, він точно тероріст, чи маньяк ізвращєнец? Він вапще отдає собі отчот шо ми не в еміратах? Ми бєдна страна з карантіном. Кароче. Три мішка бульби, матацікл и п’ять літрув. Це последнє слово. Або ми в СБУ дзвонимо.

– Ой не треба, пане капітане.

– Шо так?

– Та було вже СБУ. Пацан чесно хотів на маршрутці по льготі проїхать. Залупився с водітєлєм, слово за слово, хуйом по столу, автобус поділився по мнєніям, от він свій електорат відпустив, а ту половину в заручники.

– Дєбіл. Треба було навпаки робить. Ну і хуй з ним. Єхав би собі… Шо він вобще так оскаженів, шо трєбує неможливе? Він вапще понімає шо таке а наше врем’я двадцять літрів?

– Так він почті шо єхав вже, але тут СБУ приєхало. Якась бабця падла із автобуса настукала.Он та, шо в вікні червоною хусткою світить. Григорівна.

– Снайпером би ії… Курва стара, ще с садочка забути не можу.Ну а шо Служба Божа наробила?

– А как всігда. Приїхали на панцері, гранати покидали, потім два юмарістічєскіх номера з Кварталу показали для отвлєчєнія уваги, хуйо-майо, потім пішли за автографами те селфі робить, та поїхали собі. Пацан вапще тіко закурить просив і щоб з буса додому випустили, всі його ізначальні трєбованія. Це вони вже його про мотоблок навчили. Кажуть – проси що хочеш, ти сьогодні гість вєчєрнєго кварталу… Він каже – а можна три мішки бульби? А вони – та похуй, хоч шість. Гуляй шальная імпєратріца.

– Но то?

– Так є! Кажуть, в нас начальник так само пробився в люди, взяв заручника і каже – нє випущу із обьятій, пака ти мене из конферансьє начальніком сікретной служби не зробиш.

– От сабача служба у пацанів. І шо?

– А шо… Зробили того камфірансье начальником. Куди ся дінеш? Тераз в них юморістіческо-терорістіческе шоу. “Дев’яносто п’ятий догнал”. Нас вапще скрита камера знімає.

– На звук?

– Но то.

– З дєцтва любив Авакова, еслі шо. Карочє, наточи з бобіка в баку двасять літрів бєнзіліна, скажи шо мотоблок я в тьощі візьму, там свєчі мінять треба, а бараболю нехай з конфіскату бере. І щоб я його більше в Луцькій області не бачив. Тіко нехай каністру віддасть, бо каністра не входить у соглашеніє.

І щоб штурмові групи спочатку заходили до клюба, бо в нас нестача театральних мєропріятій, від того розвиваєцця бескультуріє, а на ньому стигне терорізм.

– Стратегічно.

– Не пизди, сіржант. І скажи йому, шо єслі він забере Григорівну в Севєрну Карєю, то від мене ще кавьор три на чотири, з падішахом і оленем, восточний орнамент тульскої фабрики. І холодильник. Розенлев.

– Хароший?

– Нармальний. Двокамерний. Сука ну точно не менше нєлєпий, як цей терорізм. Курить є шо?

– “Вест” червоний. Шо, нєрви, пан капітан?

– Іспанський стид. Блять, якщо оцей тероріст таки втече від нас до Сєвєрнох Карєї… Знаєш, шо він там понаразказує? У многіх карєйцев буде перша в житті посмішка на блєдних вустах. Я от все життя мріяв стріти тероріста. Ще з камсамолу. Але що він захопить карусель з лошатками та Григорівною…

Нє, пан сержант. Це не Ріо-де-Жанейро.

@