“Вірменія, або Доверіе к рускім?” Ноуковий скрі№6

Автор | 30.06.2018 11:55

Повернемо добру стару традицію історичних ескізів на Катедрі. Тим більш, що наш друг та побратим, письменник Тиква-Горбушкін не встига за все, та залип в Наполіоні Буонапартові. А Наполіон — то не хуй сабачій, й Пантиква вилізе зтудо ще не скоро.

А в нас сьогодні вірменський день.

На початку 18 сторіччя вірмени ся опинили дуже складно, між двух хуїв. В рота їм лізли турки, в сраку — перси. Але вигоди місцевості дозволяли пручатися. Рівне місце довелось віддати, але кручі — як Сюнік та Арцах — були майже неприступні. Там де лізли яничари с ятаганами в зубах, то получали таких піздюлів, шо потім починали бухати в Скутарі по журбі.

Вірмени, шоб ви знали, не тіко золотом гендлюють та мешти шиють, це стара нація, що за Тигранів воювала ще з Римською Імперією. І в себе дома вони дуже вміло видавали піздюлів персам та туркам. На той час спротивом керували Давід-Бек (тіпа цар) та Мхитар Спарапет. «Спарапет» – то грецьке слово «спарафет», значить «меченосець», на наші гроші — мііністр оборони.

Те, що неможливо було захистити силами невеликого народу, довело ся втратити, включно Єреван. Різанина була неймовірна, вірмени єбашились шо бєшєні за незалежність та свідомість свого народу.

Але сила є сила, перси вихопили піздюлєй та відійшли, а от турки, що були майже європейською нацією та вміли пулять з ружжа, загнали остаткі вірмен в гори. І так став баланс сил. Турки сичали на вірмен з долини, вірмени сичали на турків з гір. Периодично Мхитар проводив акціі різанини з виходом ДРГ, та відходячи за тим в Сюнік та Арцах. Турки дивились знищу на мглістие гори й матюкались по турецьки. Бо ніхто не хтив помирати. Вірмени зверху показували їм сраки та кінджяли.

І тут вірмени допустили помилку. Вони домовили ся з московитами. Цар Петро Вусатий обіцяв підтримку військом, якщо вірмени вийдуть долу та дадуть бій Туреччині. Навіть сам поєхав на ту войну, шоби своєю царскою особою засвідчить рєшимасть Масковского царства.

– Ахуеть! – сказали вірмени — та полізли з гір воювати з Туреччиною.

Цар доїхав до Дербенту, а потім передумав. І поєхав назад в Москву. А шоби вірмени не ображались, він прислав єм триста солдат гренадерів.

Триста.

А в турків один сераскер водив до ста тисяч вояк.

– Ахуеть, – знову сказали вірмени, що вилізли зі своїх гір на простір під турецькй обстріл

Як вони вцілили історично нацією — то загадка, що мають вивчати вчониє люде. Але щоб ви знали — більшість вірмен живе поза країною.

Бо хто домовляється з московитом — той буде виєбаний та розпорошений.

3 коментарі до ““Вірменія, або Доверіе к рускім?” Ноуковий скрі№6

Залишити відповідь