Короткіе рассказікі №3 Новий Рік

Ну шо, аткритку отримали? – питає Тайра

– Так точно, пані коммандер

Новорічну аткритку от браццкаго народа сдуло нахуй в море. Томушо згідно Мінським угодам (вибачте за тавтологію) хуяріть тут можно тіко пернатою зброєю. Тіпа 82 чи 120 міліметрів. А маріупільский клімат сопряжон з вєтром, шо характерізується шквалістими поривами, даходящімі до п“ятидесяти п“яті кілометрів на годину.

Ізвінітє за вчоні слова, але жити захочеш — ще й не таке вивчиш.

А шквальні пориви вєтра міняюцця каждую сікунду, й прицільно стріляти тут можно тіко вдень, коли вітру нема — но то стрьомно, бо буде атвєтка. Або «на каго бог пошле» – але бог зазвич посилає в море.

– Ну то до столу!

На столі олів“е без малінезу, бо малінез ми десь проєбали, та кокакола. Та йолка, обвішана шприцями, патронами та блістерами з пілюлями.

– От шо я хочу сказати — коммандер піднімає одноразовий бокал з какаколою. – Я розумію, шо ви всі хочете скакать, танцювать, бухать та єбацца. І шо поляна не дуже шикарна. І шо вапще. І шо Слава Україні — Героям Слава. Але нема поки тих героїв. Ті що були — єх вже повбивали. А нові поки в дітсадочки ходять. Так шо поки нам тре врємєнно іспалнять обязанності героїв. Бо другіх нема, я жити якось треба. Так шо ми поки тут подіжурим, поки герої не прийдуть. Врємєнно іспалняющіє об“язанності героїв. Ну а шо робити?

– Та так, – каже Фокс. – А шо робити?

Ми мрачно бухаємо кокаколу та закусюємо ол“вьом без малінезу.

– А олів“е вам не мамка робила, а волонтьорка, чужа тітка. Й плакала над ним. А малінез, я так думаю, з“іла свиня. Бо залишили йо на дворі. Так шо бухайте кокаколу та закусюйте без малінезу. Зараз Порошенку послухаємо, та швидко пишіть на бумажках пажеланія. Потім підпалюйте їх, та кидайте в шампанськоє. Е, тобто ну в какаколу. От, бумажкі я вже нарізала, розбирайте.

Всі починають царапати пожеланія. По ноутбуку Порошенко поздоровляє нас, але тут відрубаєцця інтернет, а затім світло.

– Біля буржуйки дописуйте. Там є трохи світла.

Всі ангели грудяться біля буржуйки, передаючи медичні маркери.

– Всьо, похуй — раптом каже Фокс. – Вже дванадцять нуль три. Проїбли ми цей Новий рік. І пожелання до пизди. І шампанського нема. І героїв нема. І світла нема. І снєга тоже нема. І даже майонезу.

Поруч починає гупати. Характерно, з відзвіном.

– Виход! – каже Мауглі. – Наша аткритка! З Новим роком!

– З новим мінамьотом!

– Йдьом покурім, – каже Фокс.

Ми виходимо на двір, та сідаємо на ступені. Від нас тікає свиня, отчотліво бздяща майонезом.

– А ведь охуєнний Новий Рік. Еслі подумать. Желанія — вониж не від паперу ся здійснюють. Скіко я вже тих паперів написав, а хуй що збулося. А от як подумаєш… Як повіриш… Тут не треба жерти горілий папер, тут треба охуїстічно захтети.

Фокс випускає дим, та мрійно поднімає очи до неба. В хаті раптом загоряється світло та ноут починає показувати кись «голубой аганьок». З неба пішов сніг. «Є майанез» – волає з хати Мауглі: «знайшовся на мєдскладє». І тут же починає гупати з відзвоном щость типу 82мм.

Дригається телефон на вібрації. “Ти мой герой” гласить СМС з невідомого номеру.

– От бачиш, – наставітельно каже Фокс. – А ти не вірив. А ще «вищое образованіє».

І я не знаю що йому сказати. Хеппі ньюер, блять.