Шо ви робите увечері, або Паніческій

Сидимо им з Фоксом, гарні шо льотчікі люфтваффе в їдальні БіБі Кью. Койот, мультікам, всє дєла. Мідалі, сігни, налєпкі. Хлопи нас обходять по параболіческой траєкторії, дівке дзирять іздалєка та лупають очима.

– Та не журись ти, Горькій, – каже Фокс. – Всякоє буває.

– Та пішло воно всьо нахуй. Шо значить «Паніческий Піздец»? Мій позивний — Горькій. Блять, тіко один раз накосорєзів! Хто знав шо воно само виплигне та стане на взвод?

– Запьом біду! Га, офиціант!

Приходе офіціантка.

– Дві піпсіколи. Два жульєна. Атбівні, тоже два. А шо ви робите сьодні вечеров, пані?

– Я жона заміжня! – злобно каже офіціантка, та уходе, віляючи напівжопками.

– От бачиш, Фоксе. – пічально кажу я. – А ти мене питаєш, чому думи сумні. Тут треба в палєозої ся народити, щоб до тебе всії файних жіночок не порозбирали.

Заходить до БібіКью патруль ВПС посцять бісплатно. Баче нас, таких файних, та підрулює.

– Шо, бухаємо, люфтваффе, «Зільоні крила»?

– Та хателась би. Але бачиш, стіл пустий. Щас офіціантка приде. Та ви сідайте пацани. Сьогодні сі проставляєму всім ваєнним.

– А шо сі трапило? Кі позивні?

– То Фокс. А я — Паніческій Піздец. Честь. Документі тра, чи так, на слово?

Васпи тривожно дивляться на мене.

– А шо за позивний такий? І десь я тебе вже бачив, нє?

– Па тілівізару ти його бачив, – охотливо разпідалює Фокс. – То бувший пісатєль Горькій, але він бавився з одноразовим гранатольотом «муха», ле випадково сунув муфту, та поставив йо на бойовий взвод в поміщеніі. Після чого всі поплигали в вікна. Тепер в нього срака, натерта камандіром, та новий позивний.

Приходе офіціантка та виклада явства. Васпи відволікаються.

– А шо ви сегодня вєчєром дєлаєте, дєвушка? – питає старший васп.

– Я вже казала, — гарчить офіціантка.

– Так то ви не нам казали, може ми лєпші ніж оце люфтваффе?

– Я жінка заміжня. Шото будете заказувать?

– Дві піпсіколи, будь ласочка, – сумно кажуть васпи, та дивляться на полужопки, що суваються за замовленням. – От ніскладуха!

Заходять нацики.

– О! – радіє Фокс. – Гвардєйци кардінала зайшли в трактір! Тут схрестимо шпагі, мсье, чи відійдемо на задній двір манастиря?

– Не підьобуйте, – мрачно кажуть гвардєйці. – Змерзли як собаки. От начебто тут не сильно холодно, але сиро, та дме вітром, шо на мопеді їдеш. Я так на Волині не звик. А шо, столиків нема? То ми до вас підсядемо. Гаспада мушкітьори не проти?

– Сідайте, панове, – великодушно пропонує Фокс. – Дозвольте ся рекомендувати — Це два почесні пана з ВСП, я, власне, Фокстрот, а то мій друг та бабальєро Паніческій Піздец.

Нацикі дивляться на мене. Я дивлюся у вікно.

– Та який же то Паніческій, то Горький, я йо знаю, він з Широкіна через наше бєпє їзде, – невпевнено каже один з нациків. -Чи то вже другий якийсь Піздєц? Ви коли бородаті – всі на одне обличчя.

– Той самий, – каже старший васп. – Були причіни для перейменування крєйсєра. Вєсомі. Ой, дєвушка спасібо за заказ. Пани гвардєйці, замовляйте, новонароджений сьогодні частує.

– То нам дві кави… – каже гвардієць кардиналу. – Но! Дівчино, а що ви робите сьогодні увечері?

– З чоловіком єбаюсь! – реве офіціантка так, що навіть музика в завідєнію стиха. – Панятна?

Тихо на дворі. Тіко часікі тікають.

– Ото везе тьотке, – негромко каже якась пісюха з-за столику в кутку. – Вже стара, рокув двадцять п“ять — а така любов!

Заходять копи.

– О, а ми думаємо-гадаємо — де усі? – радісно кажуть копи. – А вони тут. Вечір в хату. А чом так тихо? Шановний, можна у вас зайвий стілець взяти, хочемо до друзів підсісти. Шо обмиваємо, хлопці?

– Підвищення Горького у званії, – з готовністю відповідає Фокс. – Від простого довбойоба до обердовбойобенфюрера. Це велике свято бо він продєлав важкий шлях…

– Сподіваюсь, шо не в населенному пункті він той шлях продєлав? – тривожно питає один з копів. – Бо то наша відповідальність. За блокпостами проделувайте шо хотітє, але там де люди живуть — не можна.

– Ні-ні, – каже васп. – Всьо нормально. Ні одне животне не постраждало. Так, провів учєня по швидкісній евакуації підрозділу. Вже отримав достойну нагороду та відпустку в Марік «шоб я тебе три дні в очі не бачив». Та ви шось заказуйте, хлопці. Імєніннік угощає. Кстаті, офіціантка бомбезна. Заігрує. Та на вечір вільна.

– Девушка! – каже коп. – Будь ласочка, Нам дві піпсіколи. А до речі, що ви сьогодні після роботи увечері робите, така красіва?

Не, так воювать ніззя.