Страшна казка, або Пападанці

Сидить Фокс, чита шось з ноутбуку. Шо само по собі трєвожно, бо він більше візуал, ніж кнігочєй. Струм вимкнуто «із тактіческіх соображеній» – шо означає дріт від снігу порвався, связісти ніхуя не роблять, тому ноут від енергобанку, а інтернет від «жаби».

В хаті темно, і єбальнік в нього від світла ноутбуку страшний та синій, як у упира.

– Слухай, – каже Фокс. – А ти хотів би буть попаданцем?

– Я такім не занімаюсь.

– Та я не в том смисле. От попасти в чиєсь тіло, та отправицця в другоє врем'я!

– А давай тебе. В тіло Джексона. Девяте сторічча, походжєнія фізіка-ядерщіка в окуляріях серед вікінгув. Ото буде бістселер. Вісімнадцять плюс.

– А чо в девяте? Давай хоч би в п'ятнадцяте.

– Іщо краще. Спалять нахуй. Тіко за ачкі. Джексона взагалі ніззя нікуда відсилати за межі Бази. Ценний сотруднік, на ньому медичний склад.

– А в комбата? Та в дівятий вєк?

Сидимо, думаємо. Бо в комбата шось ссишно. Нє, воно конєшно прикольно — ходить серед вікінгув, давати їм піздюлей та вчить тих рогатих як правільно жити, шоби попасти в Валгаллу. Але ж Анаконда й в дівятому вєку знайде, а то сувора жінка, лійтінант, та жартів з попаданієм не розуміє.

– Давай в Людку. Сірєбряний вєк, мінуети, моншер, пардон.

– Нє, – рішуче каже Фокс. – Сидячи сцять я не буду. Я дісантнік ведеве, а не шопопало. Давай в кого хочеш, але не в бабу. Бо я навіть не знаю шо робити, коли тебе в ліжко мансіньори соблазняють. З єтой сторони сексу я все знаю, а та сторона для мене патьомкі. Я растіряюсь та нароблю дурниць.

– Давай в Мавроді, та під Трою. Він же грєк, так усьо сходицця. Ітак, ти попадаєш в тєлє Мавроді в штурмову групу штвертого мірмідонського батальону, та лізеш на стіни Іліону, розмахуючи махайрою…

– Та я куплю нахуй той Іліон, – каже Фокс. – І ніякої війни не буде. А людство не отримає два великих літературних епоси. Ти понімаєш, шо таке запустити сучасного прапорщіка в давній мір? То всі равно шо тхоря в курятник. Там вся війна скінчиться базаром, де рабинь будуть міняти на солярку. А воювати будуть тіко для отчотності. Вийшли, побігали, розмахуючи копіями та бряцаючи бронею, а потім в касу. Яка там Єлєна, я вас умаляю… В нас поломатий бронетранспортер дає шісят літрув соляри на день.

Сидимо думаємо. Тут здиха повербанк та стає темно. Фокс вмикає діодний ліхтар, й до того був схожий на синього упира, а зараз на бліде зомбі.

– Друже, не лякай мене. Вимкни ту діодну хуйню. Бо це вже кийсь сатанізм з твоїм переселенням душ. Чортівня кась. Мало того шо стріляють, ще бойовий побратім ся йобу дав як, на хелловін.

– То не по нам стріляли, то ми. Дзвінкий звук — то вихід. А ти шо, чорта бачив?

– В інстітуте. Коли перший раз ЛСД спробував з дівками.

– І шо він робив?

– Сидів над головою майже добу, та нудив, шо ЛСД жрать ніззя. Бо попаду в пекло. О! Ідея! А давай тебе в Гітлера переселимо! Будеш Європу развлікать десять років. Фокстрот проти Сталіна! Пападанец з Лукьяновкі захватує світ! Бойові діріжабли бамбят Данбас! В мене є знакомий пісатель, Ян Валетов, він тебе запросто в Гітлера пересадить.

Фокс задумується. Бо Наполіонів повні дурдоми, а Гітлєр — то штучна річ.

– А чому ти сам в Гітлера не хочеш? – підозріло питає Фокс.

– Тому шо єврейку люблю, то якшо стану Гітлером, то побудую нацисській Ізраіль на три континенти плюс Анарктіда. Й вся історія людства по пизді пойде. Мене в Гітлери пускать ніззя. А тебе можна, ти добрий.

Тут шось репнуло, тому шо хтось із связюків таки допетрав з'єднати дроти, та в хаті з“явилось світло. Ноутбук щолкнув та почав разгоняти хард. Я сів за машину та почав ляпати по клавішам.

– Он, дивись, Фоксе! Цитую по тексту.

«знавал я одного китайского коммуниста по имени Цзе Чжуан. Ему часто снился один сон – что он красная бабочка, летающая среди травы. И когда он просыпался, он часто не мог взять в толк, то ли это бабочке приснилось, что она занимается революционной работой, то ли это подпольщик видел сон, в котором он порхал среди цветов. Так вот, когда этого Цзе Чжуана арестовали в Монголии за саботаж, он на допросе так и сказал, что он на самом деле бабочка, которой все это снится. Поскольку допрашивал его сам барон Юнгерн, а он человек с большим пониманием, следующий вопрос был о том, почему эта бабочка за коммунистов. А он сказал, что она вовсе не за коммунистов. Тогда его спросили, почему в таком случае бабочка занимается подрывной деятельностью. А он ответил, что все, чем занимаются люди, настолько безобразно, что нет никакой разницы, на чьей ты стороне.»

– Хто це сказав?

– Пілевін.

– А можна попасти в Пілевіна, та в дев'яте сторіччя?

– Ніззя. Бо в ньом вже шість люде сидить. Всі попаданці ахуєвають попасти в Пілевіна.

– Тоді я хочу в мотилька.

Сидить сука бронірована рама, по красному статусу, із збоєю, із досвідом бойвих дій, та хоче стати попаданцем в кітайского мотилька.

Нє, так воювать ніззя.