Неапісуємость, або Чіпаліна та Мальвіна

А в країні коїлось шо неопісуєме. В ній завжди було все неопісуєме, бо хто починав опісувать — той їхав дахом. Всі дурдоми булі забиті письменниками.

Бляді в Раде не дозволяли проституцію, бо боялись конкуренції. Футболісти окончатільно охуїли, та виходили на поле в дорогих костюмах і з «ролексами», чіста папіздеть на травє. Трибуни мовчки дивилися, і нічо зробити було ніззя, бо коло поля стояли мєнти. Мєнтам в принципі теж було похуй, вони на газоні робили шашлик.

Парковкі були пусті, тому шо парковаться на парковках було западло і «для лохов». Бульвари були затарені тачками, і люди лазили по дахам шо щури. Солдати на війні стріляли в небо, щоб випрацювать боєкамплект, та йшли бухать. Бо за такі гроші, що ім платили, не бухать було ніззя.

Єдині, хто все понімав, були пенсіонери. Але вони ніхуя із собою зробити не могли, і знову обрали новиє ліца і гарних хлопчиків, бо хотіли вернуцця в школьні врємєна. Гарні хлопчики тут же додатково забороняли проституцію і замовляли собі блядєй на дім. Пенсіонери зітхали, бо на їх пенсію блядєй не замовиш. То нехай хоть молодьож нормально поживе. Молодьож жила нормально, та збивала пенсіонерів на переходах шо кеглі.

***
– Як це так вийшло? – запитав Чіпаліна Мальвіну. – Я ж курво єбашив як міг. А ти шо?

– А ми вапщє із різних казок. Я з Буратіни, а ти з Чіпаліни. Ну єбашив, ну маладец. Які прітензії? Ти ж сам согласівася єбашить. Я шо тебе, заставляла?

– В буратіні ти кинула плачущего емо-гота, а дерев“янний довбак тебе наєбав. Я хоч власть в странє поміняв. То не в тіатрі виступать.

– Ой, та пірістань.

– Добре. Що я можу зробити наостаннє?

– Перегрузіть отношенія

Чіпаліна встав, щолкнув пальцями та зник. Всесвіт погас на мить, потім знову налився світлом та кольором.

В двері тренькнув дзінок. Мальвіна швидко увіткнула ноги в тапки та побігла відчинять.

– Чип…

І отримала в єбальнік чотку двоєчку. Потім ії потягли за сине волосся назад до квартири.

– Гріша, захаді. Двєрь за сабой толька закрой. Тут тьолка ніхуйовая. Ти на кухнє пасматрі что із інтєрєсново єсть, а я в спальнє. О, ахуєть, тут іщо дочка єть! Гріша, брасай халадільнік. Вот ето деньок удачний. От ето ми качественно зашлі! Ще малінькая, сучка, але валасня на пизді вже сіненькая.

– Ви з якої казки?- запитала розбитим в кров ротом Мальвіна. – Я шось такого навіть не читала. Це хто таке написав?

– Какая ищо сказка. Сказкі у тібя кончілісь. – відповів гість, перевертаючи Мальвіну догори сракою, та підпихуючи під живіт подушку для зручності користування. Гріша, на всяк випадок добавив Мальвіні кулаком в ухо. Не сильно, але ощутімо.

– Ето ріальность, сучічка. Она неапісуєма. Гріша, чо там дочка?

– Піщіт і дьоргаєт нагамі.

– Тащи єйо сюда. Оні же любят кагда ім хуйово. Оні виєбіваются только кагда ім харашо.