Но то вітаю свою Націю з перемогою, коли ми відбивалися між націстською Сциллою та большевістською Харібдою. Хто так вижив окрім нас? вже немає ні тих ні інших, а ми є.
Обидва вороги були сильніші за нас, але нам було до сраки. Ми брали зброю та відходили в ліси. А затім виходили з лісів для кари. Націстська Германія се склала по капітуляції, але упакі дерлися аж до амністії. Бо червона Харібда зрозуміла, тут лепше домовитись ніж воювати.
Це була капітуляція СРСР. Завуальована, але є. Це вам не євреїв студентів по гулагам розсилати. Це курво фаустшрайк по казармі.
Ми нащадки переможців. Наше свято Покрова. Дев’яте травня для нас той день, коли українець пан Олекса першим підняв прапор над рейхстагом. Але це ще не перемога. Діди воювали, то так, тераз наша черга. Або ми дідив великих онуки погані. Як казав Кобзар.
Не забувайте, наш мишачій брат вкраде наші перемоги, а нас окличе зрадником. Бо йому зараз так корисно, а совісті він не має.
Вітаю вас, посполитство, лицарі та пані чарівні з роковиною перемоги з одного боку. Але не забувайте про інший. Бо там той самий хитлар.
І для нас це не свято. Це день перебрати зброю та уклад. Помінять прострочену, написати листи щось важливе, Що не сказав.
Це ще не наша перемога. Але буде. Все буде Україна.
Бо в нас діди не просто ваєвалві.
Вони вчили нас воювать.