Давід та Голіаф, або Біблію не читали

— Ти шо, іврєй? — подозрітельно спитав Голіаф.

— А шо, це прінціпіально? — сказав Давид.

— Та мені похуй, я ваапще спартсмєн. Давай, кароче, кидай в мене чимось.

— В каком смислє? Я взагалі поговорити прийшов. Може кось ся домовимо.

— От я і кажу шо іврєй. Пагаваріть, дагаваріцца… Ти шо, біблію не читав? Давай, кидай.

Давід сумно зітхнув, розмотав пращу та поцілив каменем в лоб Голіафу. Камень зрікошетив в кущі.

— А ну кидай ще раз.

Другий та третій камень теж полетіли від лоба.

— В мене камені кончілісь, — похмуро сказав Давид. — Кидать нєчєм.

— Так піди та назбирай. Он ціла купа.

— Драсті. Я шо, нанімався камні збирать? Мені за то не платять. Я пращнік, а не гєолог. Ото начінаєцца, зараз я буду каменюки збирати, а ти за мною бігати з сокирою. Я ж сразу сказав — давай поговоримо. Ти сам скуди?

— Філістімлянин.

— Це шо таке?

— Як грєк, тіко стародавній.

— Везе тобі, — зависно сказав Давид. — В Грєціі всьо єсть. В тебе курить єсть?

— Лакі страйк.

***

— От скажи мені, — спитав Голіаф, видуваючі кільце диму. — Чому вас, жидів так не люблять?

— Я в душі не єбу, — чесно відповів Давид. — Це ти мені скажи, чому ви нас не любите? Я про філістімлян тіко від тебе перший раз  сьо дня почув, а ви нас вже не любите. А от за шо?

— Та я теж в душі не єбу. Ви ж жиди. Вас треба не любити по опріділєнію. Ну, Христа, напрімер розіп“яли.

— Так він ще не народився!

— Теж правда, падрєзал на взльоті. Ну от всі в шахті пиздячать, а ви на скирпочках пиляєте. Це ж повод?.. Дай сірника підпалити.

— Два шекеля.

Голіаф стрьомно подивився на Давида.

— Кажеш за шо вас не люблять?…

— Та я пошутів, — примирливо сказав Давид. — Спічкі бісплатно. Один шекель. Давай мені іщо цибурбан. Це так, само по собі кось сказалося.

Пацани сиділи на березі, палили та дивились на вечірне море.

— Панімаєш, — сказав Голіаф. — Нам треба когось пиздити Натура в нас така. Як не відпиздишь кось, то тобі баби не дасуть. Тіпа не мужик. А кого пиздити? Ескімосів? Так то хуй знає де, два тижня на пляцкарту. А ви, жиди, всігда поруч. Нє, ну чесно, без обід.

— Так давай москалів разом пиздити.

— Кого? — спитав ошелешено Голіаф. — Це хто вапще?

— О-о-о, брат… — сказав таємничо Давид та викинув недопалок в море. — Це жулікі!

Голіаф значітельно приободрівся.

— А де ся мешкають?

— В Маскве.

— Ого! — сказав Голіаф. — Це ж треба так своє місто назвать. Нє шоб прілічно, тіпа Адрианоксифоєвкаліптопопулюполіс! Живуть в «масквє» та ім не соромно! А ну поїхали єх пиздить німєдленно. Прямо січас. Шостий флот Філістіма!

Давид встав, оббив з плаття морський пісок.

— Та паєхалі, гімно-вапрос. Тіко з тебе два шекеля за сірник, дай мені ще цигарку та назбирай каміння. Бо чим я воювать буду?

— Ідеї в тебе ахуєнні, — сказав Голіаф, теж піднімаючись та струшуючи пісок. — А от дополнітельні пункти протоколу мені вще геть  ся не сподобали.

І от так народилось НАТО та єнший Цахал.

Раздел: Без рубрики

Добавить комментарий