– Ти шо, іврєй? – подозрітельно спитав Голіаф.
– А шо, це прінціпіально? – сказав Давид.
– Та мені похуй, я ваапще спартсмєн. Давай, кароче, кидай в мене чимось.
– В каком смислє? Я взагалі поговорити прийшов. Може кось ся домовимо.
– От я і кажу шо іврєй. Пагаваріть, дагаваріцца… Ти шо, біблію не читав? Давай, кидай.
Давід сумно зітхнув, розмотав пращу та поцілив каменем в лоб Голіафу. Камень зрікошетив в кущі.
– А ну кидай ще раз.
Другий та третій камень теж полетіли від лоба.
– В мене камені кончілісь, – похмуро сказав Давид. – Кидать нєчєм.
– Так піди та назбирай. Он ціла купа.
– Драсті. Я шо, нанімався камні збирать? Мені за то не платять. Я пращнік, а не гєолог. Ото начінаєцца, зараз я буду каменюки збирати, а ти за мною бігати з сокирою. Я ж сразу сказав — давай поговоримо. Ти сам скуди?
– Філістімлянин.
– Це шо таке?
– Як грєк, тіко стародавній.
– Везе тобі, – зависно сказав Давид. – В Грєціі всьо єсть. В тебе курить єсть?
– Лакі страйк.
***
– От скажи мені, – спитав Голіаф, видуваючі кільце диму. – Чому вас, жидів так не люблять?
– Я в душі не єбу, – чесно відповів Давид. – Це ти мені скажи, чому ви нас не любите? Я про філістімлян тіко від тебе перший раз сьо дня почув, а ви нас вже не любите. А от за шо?
– Та я теж в душі не єбу. Ви ж жиди. Вас треба не любити по опріділєнію. Ну, Христа, напрімер розіп“яли.
– Так він ще не народився!
– Теж правда, падрєзал на взльоті. Ну от всі в шахті пиздячать, а ви на скирпочках пиляєте. Це ж повод?.. Дай сірника підпалити.
– Два шекеля.
Голіаф стрьомно подивився на Давида.
– Кажеш за шо вас не люблять?…
– Та я пошутів, – примирливо сказав Давид. – Спічкі бісплатно. Один шекель. Давай мені іщо цибурбан. Це так, само по собі кось сказалося.
Пацани сиділи на березі, палили та дивились на вечірне море.
– Панімаєш, – сказав Голіаф. – Нам треба когось пиздити Натура в нас така. Як не відпиздишь кось, то тобі баби не дасуть. Тіпа не мужик. А кого пиздити? Ескімосів? Так то хуй знає де, два тижня на пляцкарту. А ви, жиди, всігда поруч. Нє, ну чесно, без обід.
– Так давай москалів разом пиздити.
– Кого? – спитав ошелешено Голіаф. – Це хто вапще?
– О-о-о, брат… – сказав таємничо Давид та викинув недопалок в море. – Це жулікі!
Голіаф значітельно приободрівся.
– А де ся мешкають?
– В Маскве.
– Ого! – сказав Голіаф. – Це ж треба так своє місто назвать. Нє шоб прілічно, тіпа Адрианоксифоєвкаліптопопулюполіс! Живуть в «масквє» та ім не соромно! А ну поїхали єх пиздить німєдленно. Прямо січас. Шостий флот Філістіма!
Давид встав, оббив з плаття морський пісок.
– Та паєхалі, гімно-вапрос. Тіко з тебе два шекеля за сірник, дай мені ще цигарку та назбирай каміння. Бо чим я воювать буду?
– Ідеї в тебе ахуєнні, – сказав Голіаф, теж піднімаючись та струшуючи пісок. – А от дополнітельні пункти протоколу мені вще геть ся не сподобали.
І от так народилось НАТО та єнший Цахал.
